Словник української мови

ПРАЦЮ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до працювати. Крізь суцільне стугоніння чути, як розмірено, з нещадною невтомністю працюючих верстатів, б'ють німецькі самоходи (Олесь Гончар, III, 1959, 365); Стояло лише прозоре гудіння працюючих на яблуневому цвіті бджіл (Юрій Яновський, II, 1954, 117);
//  у знач. прикм. Вона вже всею душею віддалася й собі праці, щоб розбудити море працюючого жіноцтва (Василь Еллан, II, 1958, 9);
//  у знач. ім. працюючий, чого, чол. Той, хто трудиться; працівник. Він думи плакав Нашими сльозами! Одним працюючим складав Сумливі гами (Юрій Яновський, V, 1959, 67); В змаганні за комуністичну працю уже тепер бере участь кожен другий працюючий, величезна кількість цехів, відділів, змін і дільниць (Комуніст України, 9, 1965, 30).