ПРАВОВІ́РНИЙ, а, е.
1. Який суворо дотримується
догматів певної віри, релігії. Федір Стринський
вважав себе священиком справедливим, правовірним (Семен Скляренко,
Карпати, II, 1954, 286);
// перен. Який суворо
дотримується якого-небудь учення, системи поглядів,
напряму в мистецтві і т. ін. В художньому відділі журналу
[«Музагет»].. основний той все ж задавали
«правовірній естети і символісти (Поезія і революція, 1950, 75); З Західного
фронту надходять каламутні відомості. А Гільдхен
вирішила раптом вдавати з себе правовірну нацистку
(Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 234);
// у знач. ім.
правовірний, ного, чол. Людина, яка суворо дотримується
догматів певної віри, релігії. Те свято.. не оминало жодного
кутка, де проживали правовірні (Ольга Кобилянська, III, 1950, 519);
[Богомолка:] Це гілка не проста! Вона дав тверду
віру тим правовірним, хто її [гілки] не має... (Нечуй-Левицький,
II, 1956, 452).
2. Який сповідує іслам (у мові самих мусульман
і в творах про їхнє життя). Татари споживали конину
й баранину. Як правовірні магометани, вони ніколи не
вживали свинини (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 125);
У кущах, на околиці татарського хутора, стояла
малопомітна баня, в якій правовірні мусульмани робили
всякі свої обмивання (Василь Кучер, Голод, 1961, 80);
// у знач.
ім. правовірний, ного, чол. Той, хто сповідує іслам.
На поклик муедзина правовірний починає молитву
(Леся Українка, III, 1952, 680); Муедзин востаннє проскрипів
з мінарету «ла алла», і правовірні спочивають (Михайло Коцюбинський,
I, 1955, 291).