Словник української мови

ПРАЗНИКО́ВИЙ, а, е, розм. Прикм. до празник 1. Оленка до Кочури збиратися давай. Внесла з комірки плаття голубе, празникове, керсет плисовий (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 125); Коли одного дня, одягтись у позичений в колеги, церковного вчителя, старенький сюртук, з празниковим виглядом виходив Малинка од батюшки по дорозі до панської економії, його аж геть за браму виряджала вся сім'я о. Якова (Степан Васильченко, I, 1959, 136); Так уже в неї склалося життя. Будні перемішалися з святами, робота витиснула відпочинок. Вона навіть за празниковим столом ніколи не посиділа в спокої (Юрій Мушкетик, Чорний хліб, 1960, 99);
//  у знач. ім. празникове, ного, сер. Те, що відбувається, влаштовується, надягається і т. ін. в свято. У вибійчаному [одязі] і в свято ходила [Мотря].. Біленькою хусткою зав'яжеться, та й шмарує... Ото буденне й празникове! (Панас Мирний, II, 1954, 46).