ПРАЗНИКО́ВИЙ, а, е, розм. Прикм. до празник 1.
Оленка до Кочури збиратися давай. Внесла з комірки
плаття голубе, празникове, керсет плисовий (Архип Тесленко,
З книги життя, 1949, 125); Коли одного дня, одягтись
у позичений в колеги, церковного вчителя, старенький
сюртук, з празниковим виглядом виходив Малинка од
батюшки по дорозі до панської економії, його аж геть
за браму виряджала вся сім'я о. Якова (Степан Васильченко, I, 1959,
136); Так уже в неї склалося життя. Будні
перемішалися з святами, робота витиснула відпочинок. Вона навіть
за празниковим столом ніколи не посиділа в спокої
(Юрій Мушкетик, Чорний хліб, 1960, 99);
// у знач. ім.
празникове, ного, сер. Те, що відбувається, влаштовується,
надягається і т. ін. в свято. У вибійчаному [одязі] і в свято
ходила [Мотря].. Біленькою хусткою зав'яжеться, та й
шмарує... Ото буденне й празникове! (Панас Мирний, II,
1954, 46).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 512.