Словник української мови

ПРЕЧУДО́ВИЙ, а, е, розм. Який має відмінні якості, властивості. Настя заспівала — та пречудовим же голосом, аж душа в небо рвалась (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 219); Смак у Маші пречудовий (Степан Олійник, Вибр., 1957, 267); Напевне, і серце крилате Плекаю в собі недарма, Щоб, з мандрів прибувши, сказати: «Країн пречудових багато, А кращої в світі нема!» (Платон Воронько, Коли я.., 1962, 29); Багаторічні трави, як відомо, — пречудовий попередник для озимини (Радянська Україна, 1.I 1965, 2);
//  Надзвичайно гарний, приємний для очей. Три пречудові книжки закрасили і стіл, і навіть усю хату (Нечуй-Левицький, VI, 1960, 382); Я маю в певнім схові.. окраси пречудові — Браслети, персники, та посуд дорогий, Та зброї пишної багато (Адам Міцкевич, П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 316);
//  Виконаний досконало. Килим був вишитий гарусом та шовком. Робота була пречудова (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 37).