ПРЕ́ДКІВСЬКИЙ, а, е.
1. Прикм. до предок 1. Якби ж
ти той спадок в собі поборов, на тебе повстане вся
предківська кров і буде змагатись запекло (Леся Українка,
I, 1951, 440);
// Який залишився комусь як спадщина
від предка, предків. Старий цар умер, а зосталося два
брати. Старшому ж не можна було чомусь царством
правити, осівся на предківськім столі менший (Панас Мирний,
I, 1949, 215); Переїхавши на Україну, Єремія на диво
обновив предківський замок (Олекса Стороженко, I, 1957, 306);
// Такий,
як у предка, власт. предкові. Я сам хочу співати, своч
щось, окреме, аби співати. Розкласти священний вогонь
і видобуть з грудей дрімаючий предківський голос
(Михайло Коцюбинський, II, 1955, 238).
2. Прикм. до предок 2. За рідні пороги припало нам
биться, За жито на полі, за обрії сині, За. яблуні цвіт
і за предківські тіні (Максим Рильський, II, 1960, 230); Він
тричі врочисто поцілував цю нагріту сонцем землю,
високо підняв на долоні, голосно гукнув до людей:
— ..Наша предківська земля стала знов нашою! (Терень Масенко, Під
небом.., 1961, 16);
// Стародавній, старовинний. Жахом
пойняту, німу, її понесли до жертовні [жертовника]
І не для того, щоб, предківський звичай відбувши
святочно, Світлому богу вона Гіменею в опіку далася, Ні!
(Микола Зеров, Вибр., 1966, 126).