ПРЕ́ДОК, дка, чол.
1. Старший родич по висхідній лінії
з боку матері або батька (звичайно старіший за діда,
бабу). В бібліотеці, повній старих книжок, висять
портрети поважних предків (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 154);
Предків я знав по пальцях — до мого діда включно
(Юрій Яновський, I, 1958, 86);
// Той, від кого веде свій початок
рід. Жителі села звичайно належали до одного роду.
Вони вважали себе потомками одного спільного предка
(Історія середніх віків, 1955, 5);
// Родоначальник якогось
виду або роду (про тварин). Предком усіх сучасних
домашніх котів є африканський дикий кіт (Наука і життя, 4,
1966, 37).
2. перев. мн. Попередники сучасних поколінь; люди,
що жили задовго до теперішніх часів. [Магістер:]
Архімед убитий був рукою невігласа, не встигши
теореми докінчити. Але за рік чи, може, за сто рік, знайшлась
рука, що дописать зуміла ту теорему. І ніхто не скаже,
де діло предка, де потомна праця, — вони злились в єдину
теорему (Леся Українка, III, 1952, 97); Прекрасна наша
Вітчизна. Щоб одстояти її від посягання ворогів, не
раз наші предки засівали береги Дніпра своїми кістками
(Петро Панч, В дорозі, 1959, 244); Ще той собор у Києві
стоїть, Що предок звів на диво поколінням (Дмитро Павличко,
Бистрина, 1959, 24); Живі факти реальної дійсності
свідчать, що соціалізм приніс трудящим.. Країни Рад такі
матеріальні й духовні блага, про які їх предки не могли
навіть мріяти (Комуніст України, 3, 1969, 43);
// тільки мн.
Ті, від кого походять певні людські племена,
народності і т. ін. На півночі і північному сході вони [венеди]
потім стикалися з окремими угро-фінськими племенами
— предками естонців, фіннів, карелів, мордви, марі
та інших народів (Історія СРСР, I, 1957, 23); Давні племена
своїми предками вважали тварин (Наука і життя, 8, 1963, 32).
♦ З предка; З предку-віку, у знач. присл. — з
давніх-давен, і давніх часів; віддавна. Недалеко від Полтави,
Де широкими гіллями Ліс над Ворсклою гуде, — З
предка, з діда.. Незавидний жив козак (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 80);
З предка живуть Кабашні у цих місцях (Олесь Гончар, Таврія,
1952, 36); Без границі й без копця, Від конця [кінця]
та й до конця Зеленіє степ кругом 3 предку-віку облогом
(Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 404).