ПРЕДТЕ́ЧА, і, чол. і жін., книжн., уроч., заст.
1. Особа,
що своєю діяльністю підготувала шлях, умови для
діяльності інших; попередник. Геній находить готовий
матеріал до творчості своєї, він уміє брати повними
жменями з того, що предтечі, що попередні і сучасні
нагромадили, зібрали... (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 274);
Можна сміливо сказати, що предтечами людей, які
поклали уперш підвалини українського народного
театру, предтечами Кропивницького, Саксаганського,
Заньковецької, Садовського, — були: великий Щепкін, Карпо
Солепик, якого називали українським Щепкіним, і Семен
Артемовський (Максим Рильський, III, 1956, 357);
// Передвісник чого-небудь. Поет [Т. Г. Шевченко] бачив
завтрашній день без кріпаччини, передчував «сім'ю вольну, нову»,
був ясновидцем відродження, предтечею грядущої
революційної бурі (Літературна Україна, 30.V 1964, 2).
2. перен. Явище, подія, що підготували ґрунт, умови для наступних явищ, подій або передують іншим явищам, подіям. Городництво, що його, мабуть, не знали азіатські варвари нижчого ступеня, з'явилося у них не пізніше середнього ступеня, як предтеча рільництва (Фрідріх Енгельс, Походж. сім'ї.., 1948, 125); Предтечею цунамі може бути і виверження вулкану (Вечірній Київ, 25.IX 1969, 4); Міф, легенда, притча — пращури й предтечі сучасного роману, повісті, повели (Літературна Україна, 12.XI 1968, 3).