ПРІ́СНИЙ, а, е.
1. Позбавлений певного смаку через
відсутність або незначний вміст солі. Внизу, під самою
горою, Криниця прісної води (Павло Грабовський, II, 1959, 245); І
тополя, і потемніла од вологи на відсонні стріха, і
прісний ніздрюватий сніг — все тонко дихає першим
весняним пахіллям (Михайло Стельмах, I, 1962, 221); * Образно. На
поле набігла тінь. Ділянка темніє. Дихнув вітерець
прісним холодком (Володимир Бабляк, Вишневий сад, 1960, 63);
// Який
містить у собі несолону воду. Хлорела — рослина
прісних водойм — містить у два рази більше білків
порівняно з пшеницею (Наука і життя, 3, 1961, 28);
// Приготовлений
без солі або без достатньої кількості солі (про страву).
Спуск у шахту. Закинуті штреки, забої, І розмова
про те, як в борні подолати біду. Скільки солі навкруг,
як арктичні сніги, голубої! А гуцульське село їсть
несолену, прісну бурду... А солотвинці вбогі вже десятки
років безробітні (Любов Забашта, Вибр., 1958, 232).
Прісний смак (присмак) чого — смак, позбавлений
будь-якої гостроти. Гарба зачіпалася за кущі, і Тимка
оббризкувало холодним свіжим дощиком, так що навіть
на губах осідав прісний смак роси (Григорій Тютюнник, Вир, 1960, 89);
В сухий настій васильків вплітався вогкий дух кінської
м'яти і прісний недобрий присмак багновища (Михайло Стельмах,
Вел. рідня, 1951, 811).
2. Приготовлений без закваски, без дріжджів (про тісто або вироби з нього). Ополиста в'язальниця вславляла новий хліб.. — мука ясна, не пріла, на схід славна, тісто гарно бродить, і прісне славно міситься, біле, в'язке (Костянтин Гордієнко, Дівчина.., 1954, 227); Той хліб був білий, прісний, без ваги, Та й без смаку, а стисни у долоні, І він, мов квітка в передсмертнім сконі, Ні пахощів не має, ні снаги (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 225).
3. перен. Позбавлений інтересу, привабливості; нецікавий, нудний. Відтепер все стало ясно. Не треба! Не треба ні тої плебанії, ні тих слуг не треба, ні оповідань баби Гафійки, ні прісних пестощів старої їмості [попаді] (Гнат Хоткевич, II, 1966, 123); Прісна й пісна наступила пора (Сергій Воскрекасенко, З перцем!, 1957, 361).