ПРІ́ЗВИЩЕ, а, сер.
1. Найменування особи, набуте
при народженні або вступі в шлюб, що передається від
покоління до покоління і вказує на спорідненість.
«А як тебе Зовуть? Я не знаю». «Яремою». «А прізвище?»
«Прізвища немає!» (Тарас Шевченко, I, 1963, 111); З ними
прийшов і писар, по прізвищу Попович, дуже розумний і
письменний (Олекса Стороженко, I, 1957, 251); За шоферами поставили
тракториста Серьогу, на прізвище Півень (Юрій Яновський,
I, 1954, 63); Прізвища в них здебільшого лісові:
Завовченко, Кізка, Ясен, Горленко, Кречет, Берестенко,
Дубок (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 13); Повертаю за ріг і прямую
дворищем.. Раптом чую, як хтось гукає мене на
прізвище (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 26).
Під прізвищем кого, чиїм; Під чужим прізвищем —
під найменуванням, прийнятим замість родового
найменування. Головний отаман.. пояснив, що він їде до
Угорщини під прізвищем Степана Могили (Михайло Стельмах,
II, 1962, 358); Відбувши строк, Тадик виходить із
тюрми двадцятичотирьохрічним вовком, перестає красти
і під чужим прізвищем із наганом у кишені простує до
рідних берегів (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 418).
2. Те саме, що прізвисько 1. Мачуха ніколи не згадувала її ймення, а вживала яке-небудь прізвище. Прізвищ же тих мала дівчина без ліку, без кінця (Любов Яновська, I, 1959, 322); Прізвище «Фабрична» так вкоренилося, що справжнє прізвище навіть забулося (Василь Еллан, II, 1958, 8).