ПРЯ́ДКА, и, жін.
1. Домашній верстат, призначений для ручного прядіння, який приводиться в рух ножним або ручним приводом. Яка прядка, така й нитка (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 104); В кімнаті.. скрізь розставлені і розкидані прилади до жіночих робіт: кросна, п'яльця, прядки, кужілки (Леся Українка, II, 1951, 190); Олена пряла. Боса нога ганяла колесо прядки (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 539); Гуркотіли в тиші прядки (Андрій Головко, II, 1957, 85); У західноукраїнських областях.. різьбою оздоблювалися вироби з дерева, вживані в хатньому побуті: миски, прядки, гребені для пряжі (Народна творчість та етнографія, 4, 1958, 67).
2. Те саме, що пасмо 1. А що ті зачіси на голові, то й не списати пером які:.. і заплетена одна прядка, і знов друга прядка розплетена (Марко Вовчок, I, 1955, 374); — А я ото посивіла отак, — додала Ольга Семенівна, перебираючи пальцями прядку сивого, як сніг, волосся (Гнат Хоткевич, I, 1966, 70); Якщо стиснути в руці прядку еластичного волокна льону, то на ньому залишаються сліди пальців (Технічні культури, 1956, 104).