Словник української мови

ПРЯ́НОЩІ, ів, мн. Рослини, в коренях, листках чи плодах яких містяться ароматичні або пекучі на смак речовини, що використовуються як приправа до їжі. У південних районах півострова Індостан важливе значення мають плантації тютюну, кофе, какао, каучуконосів і прянощів, що йдуть на експорт: кориці, гвоздики, перцю (Економічна географія зарубіжних країн, 1956, 186);
//  Продукти рослинного походження, які додають у невеликих кількостях до харчових продуктів для надання їм приємного запаху і смаку. Смак страви визначається доброякісністю сировини, з якої її готують, способом готування і наявністю в ній приправ — смакових речовин і прянощів (Українські страви, 1957, 24); При солінні застосовують прянощі (ароматичні трави і приправи), які надають огіркам доброго смаку та запаху (Колгоспна виробнича енциклопедія, II, 1956, 253); З Туреччини, крім тютюну та шовків, ішли [на Січ].. кава, пахощі й прянощі (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 400);  * Образно. Тут панночок на виданні багато, — Ті з титулом, і з посагом тамті, 6 й старші панії, які в житті Зросли шумливім, прянощами повнім (Максим Рильський, II, 1956, 24).