ПРО, прийм., із знах. в. Сполучення з прийм. про виражають:
Об'єктні відношення
1. Уживається при вказуванні на конкретну особу,
предмет або абстрактне поняття, що виступають
об'єктом розмови, думки і т. ін. Слава не поляже, а про себе
розкаже (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 204); Отак на улиці під
тином Ще молодий кобзар стояв І про невольника співав
(Тарас Шевченко, II, 1963, 341); Ми розмовляли про ніжні пахощі
степів (Юрій Яновський, III, 1958, 51); До саду прилягає
виноградник. Ніхто про нього не дбає, урожай кинуто
напризволяще (Олесь Гончар, III, 1959, 128);
// Уживається при
вказуванні на конкретну особу, предмет або
абстрактне поняття, що виступають темою, змістом
літературного твору, об'єктом чиїх-небудь думок, висловлювань
і т. ін. Візьмуся за оповідання про опришків, а на кінці
прочитаю Федьковича (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 369); Спливли
Юхимові слова у пам'яті з отої незабутньої ночі — про
злидні, про заробітчан (Андрій Головко, II, 1957, 204);
Надзвичайно цінним вкладом у радянську воєнну науку є
ленінські положення про фактори, що справляють
вирішальний вплив на хід і результат війни (Комуніст України, 5, 1969,
25).
2. розм. Уживається при вказуванні на особу,
предмет і т. ін., яким що-небудь призначається. — Нема
в мене про вас грошей! — одказує брат (Марко Вовчок, I, 1955,
359); Давня Чіпчина гадка справдилась. Тепер уже не
одна тісна хата з сіньми, а цілих три: одна для матері,
друга для себе, а через сіни світлиця про гостей
(Панас Мирний, I, 1949, 367); — Місця там про всіх стане —
гарман у пана просторий, а чи знайдеться робота про
тебе — ото скажи нам? — запитав Марко (Любов Яновська, I,
1959, 93);
// Уживається при вказуванні на особу,
предмет, стосовно яких хто-небудь виконує якусь дію або
у зв'язку з якими перебуває у певному стані. Від олії
не зомлію, а про мак — буде й так (Українські народні прислів'я та приказки, 1963,
68); — Про Богдана дзвонив? — Нічого важливого, але
його не випустять, доки не зберуть за нього матеріалів
(Юрій Яновський, I, 1958, 96).
Відношення мети
3. Уживається при вказуванні на мету дії. Нема в їх [дітей] ні забавок, ані іграшок дитячих, нема й одежинки про святий празник (Марко Вовчок, I, 1955, 30); До кінця ручки прив'язав тонкий, а міцний шнур, що був у мене за поясом про всяку пригоду (Іван Франко, IV, 1950, 15); Замигтіла [Оленка] босими ногами, квітчастою хустиною вив'язана, тою, що не про будень (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 10); Мати винесе з хати миску з насінням (про свято держить), поставить у коло (Андрій Головко, II, 1957, 401).
Причинові відношення
4. розм. Уживається при вказуванні на особу, предмет, явище, які спричиняють яку-небудь дію або стан. Про наймита і скот ревітиме (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 89); Жати не стали.. Ну, та коли ж про такий заробіток з голоду пухнути доведеться! (Андрій Головко, II, 1957, 240).
Обставинні відношення способу дії
5. у сполуч. із сл. себе. Уживається при позначенні способу дії. Василь сам про себе лаяв одежу, що на його вже не приходилася (Панас Мирний, IV, 1955, 117); Мусив відзначити про себе Функе: новин багато буде на Україні (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1953, 41); Мав [Ярошенко] добру розмову в повіткомі комнезаму, бо був веселий і намугикував про себе (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 68).