ПРОБЕЛЬКОТАТИ, очу, очеш і ПРОБЕЛЬКОТІТИ, очу, отиш, перех. і неперех. Док. до белькотати, белькотіти. — Ну? — грізно спитав городничий. — Ізловили, — пробелькотав Забіяка. — Кого? — Двох хлопців (Панас Мирний, I, 1954, 261); — Ви, — пробелькотала [Ольга], вся червона з досади, — ви... я вас зневажаю! (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 376); Переляканий підпоручик Дуб козирнув і, пробелькотівши: — Звичайно, пане полковник... — зник у дверях (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 592); Лазаревський розгубився, зашарівся, пробелькотів щось невиразне і, впустивши кашкет, вилетів з кабінету (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 36).