ПРОБУРКОТАТИ, очу, очеш і ПРОБУРКОТІТИ, очу, отиш, перех. і без додатка, розм. Док. до буркотати, буркотіти. — У нього Христос вступив! — пробуркотала старуха. — Як хто мовчить з таким жалем на душі, то, кажуть, Христос у нього вступив! (Ольга Кобилянська, II, 1956, 215); Бовдур закашлявся сухим кашлем, а відтак пробуркотів: — Ні, не виходив нікуди (Іван Франко, I, 1955, 284); — Ви вже їм дуже потураєте, невісткам вашим! — пробуркотіла Конониха (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 315); — Дві тисячі, а може, й більше, — сердито пробуркотів Цимісхій. — Повинно було бути десять тисяч, всі... (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 607).