ПРОЦОКОТІТИ, очу, отиш і ПРОЦОКОТАТИ, очу, очеш. док., розм.
1. неперех. Док. до цокотіти, цокотати. Жура процокотіла каблучками по східцях (Микола Олійник, Леся, 1960, 132); В тихім шумі трав процокотіли десь бандитів коні (Володимир Сосюра, Солов. далі, 1957, 34); Процокотіли підкови по дністерському мосту (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 244).
2. перех. Промовити, цокочучи зубами. — І чого б
я ото бігав так довго, простудитися захотів? — Та
нічого не буде, я звиклий, — процокотів зубами із-за
комина Василько (Іван Цюпа, Грози.., 1961, 84);
// Промовити
швидко і дзвінко.
3. неперех. Цокотіти якийсь час.