ПРОДЕ́РТИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до
продерти;
// продерто, безос. присудк. сл. Продер я стріху, де
продерто було вітрами, й тихо зліз на землю (Володимир Сосюра,
II, 1958, 396).
2. Який продерся, продірявився або зносився до дірок. У неї [свити] були продерті лікті, либонь ніколи було й залатати (Леся Українка, III, 1952, 707); Жила собі дівчинка.. Черевики вона рвала далеко швидше, ніж інші діти. У дітей ще новісінькі, а у неї вже підошви вщент продерті (Оксана Іваненко, Великі очі, 1956, 3).