ПРОДЗИЖЧАТИ, чу, чиш, док.
1. тільки 3 ос. неперех. Док. до дзижчати. Спочатку Вася не зрозумів, що це таке продзижчало біля самого його вуха (Вадим Собко, Скеля.., 1961, 132); З багатьох заборол продзижчали стріли (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 109).
2. тільки 3 ос. неперех. Пролетіти з дзижчанням. Бджола продзижчала над вухом, ударилася в шибку і впала на підвіконня голічерева, безпорадно перебираючи ніжками (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1953, 356); Продзижчала мимо куля (Павло Автомонов, Коли розлучаються двоє, 1959, 529).
3. перех., перен., розм. Промовити, виконати що-небудь із дрижанням у голосі. — А співає [Ватя] манерно ще й дзижчить, мов ґедзь: дссс... дссс... Не переспівала, а продзижчала усю «Азру» (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 138).