Словник української мови

ПРОГЛИНАТИ, аю, аєш, недок., ПРОГЛИНУТИ, ну, неш, док., перех., розм. З'їдати що-небудь жадібно; поглинати. Він [містер Хо] присунув до себе страви й узявся їх проглинати (Юрій Смолич, Сорок вісім.., 1937, 62); Олексій і Юрко так стялись, наче один другого хотіли проглинути (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 302);  * Образно. Глибока шахта проглинула людей і не вертала (Борис Грінченко, Без хліба, 1958, 168).
♦ Мов (немов, наче, неначе і т. ін.) земля проглинула кого — хтось безслідно зник. Дід знову забалакав, наче сам до себе: «.. Ще мало у мандрах пропало [людей], мов їх земля проглинула?..» (Панас Мирний, I, 1949, 158); Проглинути язика (язик) — те саме, що Проковтнути язика (язик) (див. проковтнути). З мікрофона почувся зловтішний регіт: — Що, містер Макітра, язика свого проглинули? (Іван І. Волошин, Дні.., 1958, 195); Хай мене земля проглине — уживається як заприсягання, запевнення в чому-небудь. — Хай мене грім поб'є! ..хай мене сира земля проглине, коли я їв чию часть [частину], окроме своєї! — клявся Попенко (Панас Мирний, I, 1954, 333); Хай тебе (його, її і т. ін.) земля проглине — уживається як побажання смерті кому-небудь.