ПРО́ХАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. теп. і мин. ч. до
прохати. Проханим конем не наробишся (Українські народні прислів'я та приказки,
1963, 264); Зайві люди розійшлися; прохані на обід
увійшли в млин (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 101);
// прохано,
безос. присудк. сл. Її не прохано на сватання. «Мабуть,
тим, що я живу на віру», — подумала вона (Михайло Коцюбинський,
I, 1955, 58).
Проханий гість — те саме, що Прошений гість (див.
прошений). Убогих з усяких країн Зараз до себе
покликує він.. От назбиралися прохані гості (Павло Грабовський, I, 1959,
240); Проханий обід — те саме, що Званий обід (див.
званий); Проханий хліб (шматок); Прохані гроші,
заст. — милостиня. — Гірко мені проханий хліб їсти
(Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 38); Проханий шматок
горло дере (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 308); [Кирило:]
Прийшлося [Харкові] старцем умерти... на прохані
гроші поховали... (Панас Мирний, V, 1955, 142).
2. у знач. прикм., розм. Якого доводиться довго просити зробити що-небудь, запрошувати кудись; прошений. Вона дуже церемонилась і була прохана (Нечуй-Левицький, II, 1956, 279); — Прочитав би щось, — приставав Микола. — Не ламайся, я не люблю проханих. Ну, давай свою лірику (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 277).