ПРОХАРАМАРКАТИ, аю, аєш, перех. і неперех., зневажл. Док. до харамаркати. — Що буде, то буде! Коли оживе [Марко], буду йому товаришем, а ні — поховаю; усе ж таки хоч яку-небудь молитву прохарамаркаю над грішним (Олекса Стороженко, I, 1957, 344); Думаючи про пироги й товсту Лукію, піп нашвидку прохарамаркав: «Хрещається [хреститься] раба божа Лукі-ія» (Олесь Донченко, III, 1956, 20).