ПРОХАРЧОВУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОХАРЧУВАТИ, ую, уєш і розм. ПРОХАРЧИТИ, чу, чиш, док., перех.
1. Те саме, що прогодовувати 1. — Один.. може і двадцять десятин підняти. А другий — хоч би спромігся стільки десятин обробити, щоб сім'ю прохарчувати (Андрій Головко, II, 1957, 498); Не знати чого, хазяї стояли на тому, що свині мають самі себе прохарчувати (Михайло Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 12); — Як померла мати, я побачив, що канцелярія не прохарчує мене (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 312); — До праці я вже не годен — слабі руки — і себе не маю чим прохарчувати (Степан Чорнобривець, Визволення, 1949, 72).
2. тільки док. Харчувати якийсь час. [Бондар:] Треба б нам завтра заколоть і третього ще кабана, бо як харчів нестане на весілля, то на всю Січ ти осоромиш старого Бондаря. [Марія:] Повірте вже мені: сто душ ввесь тиждень прохарчуєм! (Карпенко-Карий, I, 1960, 159); — Брат Василів, Андрій, трьох дівок візьме до себе, усіх цілий год прохарчить, усіх одягне, та й не збідніє (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 38).