ПРОХУРЧА́ТИ, чить, док., розм.
1. Док. до хурчати. Звук рушничного пострілу прохурчав над водою... (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 145); Вгорі прохурчала холодними крильми пташка (Євген Гуцало, Скупана.., 1965, 261); Щастя, що дівчина пригнула голову і осколки від гранати тільки прохурчали над нею (Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1951, 187).
2. Хурчати якийсь час.