в означеннях
Тлумачення, значення слова «прокляття»:

ПРОКЛЯ́ТТЯ, я, сер.

1. Різке засудження кого-небудь, що часто свідчить про безповоротний розрив з ним і супроводжується зловісним побажанням, пророцтвом. [Василь:] Ні, не хочу я тебе проклинать! Що ж з того прокляття? (Марко Кропивницький, I, 1958, 197); Я руку подаю земній сім'ї єдиній... А тим, хто пазурі на світ простяг звірині, Хто, в кров обагрений, по кров нову іде, Свинцем розтопленим прокляття хай паде! (Максим Рильський, III, 1961, 64); Багато разів я сварився з батьком, висловлював йому бажання залишити службу і вступити на сцену, але батько загрожував мені прокляттям (Минуле українського театру, 1953, 20);
//  Засудження, супроводжуване відлученням від церкви. Раптом вона згадала про прокляття, і страх відбився на її обличчі. — Та плював я на його анафему, — заспокоював Мічурін дружину. — Плював я на нього з усім його синклітом (Олександр Довженко, I, 1958, 436).

2. Прояв різкого осуду кого-, чого-небудь, великого обурення кимсь, чимсь, ненависті до когось, чогось і т. ін. Не візьме [юнак] більш рушниці в руки, Страшного списа не вживе... Прокляття шле, безсилий з муки, На панування світове (Павло Грабовський, I, 1958, 259); Дьяконов чує всі ці прокльони, адресовані тому, хто був його кумиром, і вже й сам не знаходить у своєму спустошеному серці нічого, крім тупого відчаю, зневіри у всьому й прокляття (Олесь Гончар, II, 1959, 439); Імперіалістична війна викликала у П. Тичини різкий протест і осудження. У вірші «По блакитному степу» поет від молодої селянки-вдови, що втратила чоловіка на фронті, посилає прокляття війні і тим, хто є її винуватцями (Історія української літератури, II, 1956, 352);
//  Лайливий вислів, яким виражають такі почуття. Усі старалися серед натовпу зробити собі якнайбільше місця, незважаючи, що друзі душилися, попихаючи один одного з прокляттям на устах (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 41); Батий з пагорка стежив за наступом, кусав губи, розгнівано шепотів прокляття (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 477).

3. у знач. виг. Уживається для вираження великого невдоволення, сильного обурення, досади, відчаю і т. ін. [Марусяк:] Прокляття! Жінко! Не муч мене! Кажи: нам грозить щось? (Іван Франко, IX, 1952, 332); [Сторчак:] Мар'яно! Повернись!.. Прокляття. Не прощу, Яшко! (Микола Зарудний, Антеї, 1961, 87).

4. Те, що обтяжує, мучить, робить нещасним когось, завдає лиха, горя тощо. Таке лежить прокляття на мені, Що мушу тугу словом зустрічати (Леся Українка, I, 1951, 165); Народ ніколи не відривав щастя від праці, навіть тоді, коли праця була для нього прокляттям (Радянське літературознавство, 4, 1967, 28).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 202.

Коментарі (0)