ПРОКОЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОКОТИТИ, очу, отиш, док.
1. перех. Переміщати, пересувати що-небудь, котячи.
2. перех. Рухати своєю силою (про течію, вітер і
т. ін.);
// перен. Поширювати в просторі (звуки, шуми
і т. ін.). Грають сурми, Барабан бідовий Лунко
прокочує Дріб з далини (Леонід Первомайський, I, 1958, 68).
3. неперех., перен. Поширюватися в просторі (перев. про звуки). * Образно. Тут [у Білорусії] мене друзі сердечні чекали, Низько вклонюся їм щирим поклоном, В'ється безсмертна дорога Купали, Коласа голос прокочує дзвоном (Андрій Малишко, Серце.., 1959, 51).
4. перех. і без додатка, розм. Те саме, що
прокатувати1. Мали [возниці] думку прокотити заїжджого
барина [пана] на славу, та староста охолоджував
(Панас Мирний, III, 1954, 190); — Сідай, стара, прокочу.
Хоч, казати правду, тобі там і робити нічого —
ще сніг лежить у полі (Колгоспник України, 4, 1956, 21).
♦ Прокотити на вороних; Прокотити з вітерцем —
те саме, що Прокатати на вороних (див. прокатувати 1).
Люди почали говорити про те, щоб на наступних
виборах прокотити Гризоту на вороних, а замість нього
поставити мого тата (Валентин Речмедін, Твій побратим, 1962,
14); Колгоспники з нетерпінням чекали на
звітно-виборчі збори і готували для голови «вороних». Хапунця
прокотили з вітерцем (Остап Вишня, I, 1956, 439).
5. неперех., розм. Те саме, що проїжджати1 1. — Ага! Прокотив святий Ілля від верху аж до дна! Ага! — промовляв він (Панас Мирний, I, 1954, 149); З веселою піснею.. австріяки прокотили крізь село з краю в край (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 192); Карета прокотила через густу алею (Натан Рибак, Помилка.., 1940, 67).