в означеннях
Тлумачення, значення слова «проколювати»:

ПРОКОЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРОКОЛОТИ, колю, колеш, док., перех.

1. Колючи (у 1 знач.), протинати що-небудь. Для зимового зберігання стручки перцю нанизують на нитку, проколюючи плодоніжки (Овочівництво закритого і відкритого ґрунту, 1957, 185); Баба взяла голку й кілька разів проколола нею фото (Семен Скляренко, Карпати, II, 1954, 126);
//  Колючи, проникати куди-небудь або давати вихід чомусь. Я відчуваю, що мені проколюють шкіру голкою і впускають рідину (Юрій Яновський, II, 1958, 128); В черевній порожнині [хворого] скупчується багато рідини.., яку доводиться час від часу випускати, проколюючи черевну стінку (Наука і життя, 12, 1953, 23); Духнович розмотав мокре ганчір'я з ноги. — Ого, рознесло, — сказав артилерист і покрутив головою. — Знаєш що, товаришу, давай я тобі проколю: воно вже визріло (Олесь Гончар, Людина.., 1960, 101);
//  Робити отвір у чому-небудь чимсь гострим, колючим. Я дуже схуд, і мені доводилось потай від бабусі проколювати в моєму поясі нові дірочки, щоб можна було стягувати його тугіше (Леонід Смілянський, Сашко, 1957, 121); Для того, щоб дати правильний напрям шурупові, можна перед загвинчуванням його проколоти отвір шилом (Столярно-будівельна справа, 1957, 201).

2. Уражати кого-небудь якимсь вістрям. [Настя:] Коли в тобі ще живе українська душа,.. свого поганого турчина, нашого заклятого ворога, тричі проколи оцим ножем. На! (Нечуй-Левицький, II, 1956, 456); — Соська проколов шаблею у спину їхній же сотник Остап Заблуда (Іван Ле, Наливайко, 1957, 349);
//  Робити рану, розсікаючи тіло якимсь вістрям. Лихо прилучилось з одною матір'ю, як ховалась вона по лісах з маленькою дитинкою; так вона драла по гніздах пуцьвірінків, проколювала груди й давала дитинці ссати кров (Олекса Стороженко, I, 1957, 348); Алі оборонявся. Він проколов руку Нурлі і дряпнув Османа (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 401); На праву п'яту він не ступав: мабуть, проколов у кущах (Леонід Смілянський, Сад, 1952, 119).

3. перен. Проникати, проходити крізь що-небудь; прорізувати. Сонце вже встигло підбитися височенько і тонкими голками проколювало нову Матвійкову сорочку (Олесь Донченко, VI, 1957, 255); Вниз відстрибне кошлате льотне поле,.. І веретенце злого літака Мигтливу товщу сизих хмар проколе (Микола Бажан, I, 1946, 157);
//  також у сполуч. із сл. очі, погляд, розм. Проникливо дивитися на кого-небудь; пронизувати. Очі, ті зачаровані, огнисті очі, так і впивалися в Германа, так і проколювали його (Іван Франко, VIII, 1952, 343); Дівочі очі.. проколювали гнівним поглядом недбалого тракториста (Юрій Яновський, II, 1954, 152); Прокурор проколов відвідувача суворим поглядом (Юрій Збанацький, Переджнив'я, 1960, 347);
//  також у сполуч. із сл. душа, серце і т. ін. Сильно діяти, впливати на кого-небудь, викликати якісь почуття; уражати. Увіходячи в царину, силкувалась вона приподобити своє обличчя так, щоб не видно було, яка досада наче ножем проколола їй серце (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 152); Навіки віями мені ти серце проколола. І серце плаче... (Володимир Сосюра, II, 1958, 85).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 205.

Коментарі (0)