в означеннях
Тлумачення, значення слова «прокричати»:

ПРОКРИЧАТИ, чу, чиш, док.

1. перех. і неперех. Видати крик. «Кукуріку!» — прокричав на сідалі півень, залопотавши крилами (Панас Мирний, I, 1949, 409); Десь прокричала сова, і її жалібний самотній крик завмер у потемнілих хащах (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 42);
//  перен. Гучно, пронизливо просвистіти, прогусти. Протяжно прокричав паровоз, і голосне відлуння покотилось між струнких сосен, що стояли обабіч дороги (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 148); Запитав семафора гудок, щоб спочити хвилину на станції, прокричав і замовк після праці (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 48).

2. перех. Дуже голосно крикнути; вигукнути. — Господи! що тільки робиться на вигоні! — вскочивши в хату, замість привіту, прокричала сусіда (Панас Мирний, I, 1949, 318); — Ну, годі вам милуватися, — з усмішкою, трохи сердитим тоном прокричав Михайло, щоб ми почули його серед торохтіння і скигління вагона (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 37); Юнкери в захваті прокричали «ура» (Олесь Гончар, II, 1959, 209);
//  перен. Сповістити про щось криком. Нехай же лютує [злодій], поки сам завіте, Поки безголов'я ворон прокричить (Тарас Шевченко, I, 1963, 18); Ось і північ прокричали півні (Панас Мирний, I, 1954, 319).

3. перех. і неперех., про що, також із спол. що, перен. Широко сповістити, виразно заявити про що-небудь. Кріпак не гнув шиї перед паном, робітник перед хазяїном, син часом не слухався батька: все, зачувши волю, піднялося на дибки і прокричало про своє право (Панас Мирний, III, 1954, 186).
Прокричати вуха див. вухо.

4. перех. і неперех. Кричати якийсь час.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 208.

Коментарі (0)