в означеннях
Тлумачення, значення слова «прокидати»:

ПРОКИДАТИ, аю, аєш, док., перех.

1. Те саме, що прокинути 1 1. Він уже миролюбно радить хлопчикові: — Узяв би лопатку та й прокидав стежку до хвіртки. Не малий уже... Час і до діла братись (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 303); Всеньку ніч шугали вітри.. Степан ледве прокидав сніг од дверей старенької хатини до хвіртки (Хлібороб України, 10, 1968, 4).

2. Кидати (у 1 знач.) якийсь час.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 197.

Коментарі (0)

ПРОКИДАТИ 1, аю, аєш, недок., ПРОКИНУТИ, ну, неш, док., перех.

1. також без додатка. Відкидаючи що-небудь, розчищати, прокладати (дорогу, стежку і т. ін.). Сніги впали великі, і Андрій радо прокидає од порога до воріт стежку (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 32); Юркові.. довелося брьохати по грязюці, прокидати дорогу самому (Юрій Мушкетик, День.., 1967, 6); Ну й понамітало снігу! Треба.. прокинути стежку від хати до хліва (Словник Грінченка);  * Образно. Побоююсь я, щоб тобі не здалося як-небудь, Ніби безбожні основи навчання мого небезпечну Стежку злочинства тобі прокидають (Микола Зеров, Вибр., 1966, 125).

2. також без додатка. Кидати куди-небудь, крізь щось, між чимсь. Хто по хворостець побіжить, щоб у грубці прокинути, хто миску лаштує, хліб: діти раді батькові (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 441);
//  рідко. Кидаючи, або стріляючи, не влучати в ціль. Гримнув залп. То стріляли козаки та рейтари. І вони прокинули, бо було дуже далеко, і кулі не долітали (Данило Мордовець, I, 1958, 225).

3. розм. Розкладати карти до кінця колоди або вичерпувати потрібні для гри карти.

4. перев. док., діал. Простелити, покласти. Галя.. узяла ряднинку, прокинула коло матері на полу і лягла (Панас Мирний, IV, 1955, 85); «Що робити?» думає [Оленка]. Стояла-стояла, далі прокинула подушку на ослоні та лаві, — ліжко її, — лягла (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 140); Прокинула вона хустку біля возика та й собі задрімала (Іван Вирган, В розповні літа, 1959, 264).

5. тільки док., діал. Промовити. Маруся і Катря ні словечка не прокинули (Марко Вовчок, I, 1955, 191).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 197.

Коментарі (0)

ПРОКИДАТИ 2, аю, аєш, недок., ПРОКИНУТИ, ну, неш, док., перех., розм. Те саме, що пробуджувати. Цілу ніч прокидало Христю материне важке зітхання; їй не раз чувся і її здавлений плач (Панас Мирний, III, 1954, 14); Шумить верховіття оливного гаю, — З мого забуття прокидає мене... (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 53); Заснула без подушки, — прокинули б дівчину та поклали б їй подушечку (Словник Грінченка); Одну лиш із служниць, ще віддану примарам Тих днів, знайомий звук, що виник і погас, Прокине з забуття: вона згадає вас І вашу красоту з її примерклим чаром (Микола Зеров, Вибр., 1966, 445); Твій знівечений вид, позападалі очі.. — Все те гидливості в мені не прокида (Володимир Самійленко, I, 1958, 57); Любов у грудях більше не пала; її прокинуть знову, як була, Холодний розум дотиком не зможе (Павло Грабовський, I, 1959, 260).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 197.

Коментарі (0)