Словник української мови

ПРОЛЕПЕТАТИ, ечу, ечеш, док., перех. і без додатка. Вимовити неправильно, нерозбірливо (про дітей). Одарочка стала проти образу, пролепетала молитву і почала хреститись (Панас Мирний, I, 1954, 213); Свириду Яковлевичу не довелося пролепетати рідній матері свого найкращого слова: день його народження став днем її смерті (Михайло Стельмах, II, 1962, 16);
//  Проказати що-небудь невиразно через хвилювання, переляк, збентеження і т. ін. — Замикайте все хоч на сотню замків, тільки не замикайте від мене своє серце, Христинко, — пролепетав парубок (Микола Ю. Тарновський, День.., 1963, 18); — Товаришу ком-мандир! — заїкаючись пролепетав він. — Лебе-дя вкрали! (Юрій Збанацький, Крил. гонець, 1953, 11).