ПРОМІТНИ́Й, а, е, розм. Який веде справи,
вдаючись до хитрощів, обману; пронозливий. [Феноген:]
А скілько ж Ліхтаренкові дісталось [грошей]? От
промітний чоловік! Прослуживши з таким ідолом при
великій комерції тридцять п'ять літ, можна б було і
тисячу десятин [землі] купить! (Карпенко-Карий, II, 1960, 349);
Патлатий.. чоловік, промітний і прудкий, заходився
коло свого діла добре, і з рук його вивернутись було
нелегко (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 226);
// Який
відзначається спритністю; заповзятливий. Промітний
він: оце повернувсь, купив горшків, поїхав у базар,
продав та купив обіддя, — ото вже й заробив 15 карбованців
(Словник Грінченка);
// Швидкий на розум; кмітливий. Не
забігаючи й додому, подалась я в ясла до Тимка. Ти б його тепер
і не пізнав.. Здоровий, жвавий та промітний хлопчина
(Іван Вирган, В розповні літа, 1959, 279).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 234.