Словник української мови

ПРОМІТНИ́Й, а, е, розм. Який веде справи, вдаючись до хитрощів, обману; пронозливий. [Феноген:] А скілько ж Ліхтаренкові дісталось [грошей]? От промітний чоловік! Прослуживши з таким ідолом при великій комерції тридцять п'ять літ, можна б було і тисячу десятин [землі] купить! (Карпенко-Карий, II, 1960, 349); Патлатий.. чоловік, промітний і прудкий, заходився коло свого діла добре, і з рук його вивернутись було нелегко (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 226);
//  Який відзначається спритністю; заповзятливий. Промітний він: оце повернувсь, купив горшків, поїхав у базар, продав та купив обіддя, — ото вже й заробив 15 карбованців (Словник Грінченка);
//  Швидкий на розум; кмітливий. Не забігаючи й додому, подалась я в ясла до Тимка. Ти б його тепер і не пізнав.. Здоровий, жвавий та промітний хлопчина (Іван Вирган, В розповні літа, 1959, 279).