Словник української мови

ПРОМОЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОМОЧИТИ, мочу, мочиш, док., перех. і без додатка. Частково або повністю просочуючи що-небудь якоюсь рідиною, робити його мокрим. Часто дощі промочували наскрізь валки, але Катерина розвішувала на тички оберемки сіна, щоб не гнило (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 189); Гаряча кров б'є з рани в Петруся, промочила хустку (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 108); Він же ніколи не відмовлявся допомогти: молодого навчить скирту вершити так, щоб дощ не промочив, невмілому косу нагострить мантачкою (Леонід Юхвід, Оля, 1959, 66);
//  Робити мокрим, вологим; намочувати. Дощ.. промочував все тіло (Іван Франко, XIII, 1954, 53); Спочатку йшла [Тася] навмання, по калюжах і потоках, під заливним дощем, промочивши ноги й промокши до нитки (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 210);
//  Зволожувати, змочувати (рот, губи і т. ін.) якоюсь рідиною. — В мене вночі спадає смага на рот та на губи, — треба промочувати (Нечуй-Левицький, III, 1956, 186); Уляна промочила смажні його уста водою (Панас Мирний, I, 1954, 310); Мов за рідними дітьми, ходить за ними [пораненими] Оленчук. Спеціально для них тримає під сидінням у запасі кілька кавунців, щоб, коли вже зовсім спека задушує, промочить бідолахам спраглі попечені губи (Олесь Гончар, II, 1959, 121).
♦ Промочувати (промочити) горло, (душу і т. ін.) — пити (переважно спиртні напої). Зійдуться в шинок людці розважитись,.. візьмуть півкварти, кварту, щоб було чим горло промочувати (Панас Мирний, II, 1954, 155); Навіть під час богослужіння вмів [піп] викроїти невеличкий «антракт», вийти в ризницю і промочити горло (Юрій Мельничук, До раю.., 1961, 17); — Потривай, пане гетьмане, розкажу все..; дай перше промочити гортань. Тілько в вас такі нікчемні кубки, що ні в віщо гаразд і налити (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 90); Промочувати (промочити) губи — трохи відпивати якої-небудь рідини. Дарка промочує губи й віддає горнятко назад: вода без смаку (Ірина Вільде, Б'є восьма, 1945, 108); Промочити до нитки (до кісток, до сорочки, до тіла, до рубчика) — те саме, що Змочити до нитки (до кісток) (див. змочувати). По дорозі нас заскочив дощ і промочив до нитки (Іван Франко, I, 1955, 17);
//  безос. Бурхнуло з неба, мов із бочки, Що промочило до сорочки; То драла врозтіч всі дали, Троянці стали всі, як хлюща (Іван Котляревський, I, 1952, 106); Аж тоді прокинулась [пані], як її промочило до тіла (Нечуй-Левицький, II, 1956, 394); — Що ви робите, щоб вас до рубчика не промочило? — допитувалась Шура (Остап Вишня, I, 1956, 388).