в означеннях
Тлумачення, значення слова «промовчувати»:

ПРОМОВЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОМОВЧАТИ, чу, чиш, док.

1. перех. і неперех. Утримуватися від висловлювання чого-небудь уголос або на письмі. У нього [Джона Мільтона] було щире серце, вразливе на кривди і чутке до правди, а до того ж він був справжнім поетом і письмовцем, значить не міг промовчувати своїх думок (Леся Українка, VIII, 1965, 194); Зупинилась біля етажерки, перебирає якісь книжки, Віталикові аж хочеться докинути до неї жартом: «То ти, мамцю, «Блокнот агітатора» вдруге перечитуєш?» — але він промовчує (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 102); Олеся хотіла сказати, де б вона набрала кращих женихів, та промовчала (Нечуй-Левицький, III, 1956, 49); Він хотів сказати, що теж не пустить її нікуди від себе, але промовчав (Павло Загребельний, Європа. Захід, 1961, 272);
//  Не відповідати на поставлене запитання. Мати скільки раз зачинала розмову, та розмова плуталася, рвалась: то Христя промовчить на матернє питання, то одкаже не те... (Панас Мирний, III, 1954, 113); — Пробачте, — перший озвався солдат. — Може, це я і розбудив ваю? — Чоловік в ушанці промовчав (Андрій Головко, II, 1957, 433).

2. перех. і про кого—що. З певною метою приховувати, обминати мовчанкою що-небудь, не розповідати, не згадувати про когось, щось; замовчувати. Театр, котрий.. лишає на боці, промовчує або покриває брехнею головні, основні недостатки [недоліки] суспільності, той театр ніколи не стане вповні національним (Іван Франко, XVI, 1955, 179); Михайлина промовчала про те, що Наталя втекла з дому, навіть не пообідавши, що її книжки самотньо лежать на покуті (Юрій Збанацький, Між.. людьми, 1955, 154); — Ну, Степане Васильовичу, тепер твоя і твоїх поплічників доля в моїй жмені: будуть чи не буде коней — промовчу про вас, а, боронь боже, попадуся з ними — підете у тюрягу (Михайло Стельмах, I, 1962, 502).

3. неперех. Не заперечувати, не суперечити, не говорити наперекір кому-небудь. — Доживемо, Никоне, віку без спірки, лайки та без клопоту: чи ти що не так зробиш — я тобі промовчу, чи я що не так — ти не гнівися (Любов Яновська, I, 1959, 332); Хлопцеві б промовчати, а він відгризнувся: — Ви мені не указ (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 28).

4. тільки док., неперех. Мовчати якийсь час. Становий трохи промовчав, потім духом вимчав [випив] цілу склянку міцного та солодкого чаю з ромом, що завжди любив його уживати, і, зажмуривши очі, покрутив головою (Панас Мирний, IV, 1955, 349).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 236.

Коментарі (0)