ПРОМОВЛЯТИ, яю, яєш, недок., ПРОМОВИТИ, влю, виш; мн. промовлять; док.
1. перех. і без додатка,
рідко неперех. Говорити, проказувати що-небудь
уголос, часом звертаючись до когось; усно висловлювати
думки. І заплакала Ярина, Як тая дитина. І крізь
сльози промовляла: — Покине! покине! (Тарас Шевченко, II, 1963,
334); Врешті Ахмет поплескав його ласкаво по плечах,
щось бадьоро промовляючи, забрав посуд і пішов геть
(Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 36); Чую я, як він із сумом
промовляє твоє оплакане ім'я ... (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 67);
Василько подав їй свою чашку, промовивши тихо і
несміливо якесь поздоровлення. Вона прийняла, подякувала
і усміхнулась (Леся Українка, III, 1952, 485); Коли підпливали
до острова, на воді неждано заспівали лебеді.
— Лебедина пісня, — задумано промовив Нагорний (Михайло Стельмах,
I, 1962, 458);
// до кого—чого. Адресувати кому-,
чому-небудь свої слова, звертатися до когось, чогось із
якимись словами. Поки я такії речі Промовляв до того
снігу, Стрілив хтось, і з високості Впав додолу темний
шуляк (Леся Українка, IV, 1954, 166); — Постій, Буланий! —
промовив він до коня (Панас Мирний, I, 1954, 267); Іван ніжно
погладив голуба і промовив до нього: — Не заблудиш,
Сивко? Знайдеш? (Юрій Збанацький, Крил. гонець, 1953, 7);
//
тільки недок. Взагалі говорити (у 1 знач.). Як він томливо
німував, Як пломенисто промовляв (Пушкін, Є. Онєгін,
перекл. Рильського, 1949, 15); Телефон загудів після
півночі. Женя почула голос Друзя.. Промовляв він,
мовби нотацію читав (Юрій Шовкопляс, Людина.., 1962, 91);
* Образно. Научіть мене вишивки, мамо. І навчіть
мене, матінко, так — Щоб з мережки живими словами
Промовляли волошки і мак (Терень Масенко, Життя.., 1960, 61);
// тільки недок. Розповідати про що-небудь. — Браття, —
говорив далі [бесідник], — я не вмію красно промовляти,
але вповім вам таку ніби казку (Лесь Мартович, Тв., 1954, 183);
// перен. Викликати які-небудь думки, почуття. Ми —
із мармуру, ми й з деревини, Тільки ж кожен удар
промовля, Що усе на землі — для людини, Бо людина
сама — це земля (Максим Рильський, I, 1960, 316); Каховка! Як
багато промовляє це слово серцю радянського патріота
(Радянська Україна, 22.IX 1950, 1); Але злото те нічого Не
промовило мені! Ну, так знаю я й без того, Що кипіло ти
в огні (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 183); — Ваш колишній учень,
Остап Житній. Пам'ятаєте? Несподівані відвідини й
полковницькі погони на О станових плечах, здавалось,
промовили Докії Сергіївні більше, ніж назване прізвище
(Олександр Підсуха, Віч-на-віч, 1962, 41);
// тільки недок., у сполуч.
із сл. до серця, перен. Впливати певним чином на
розум, почуття, уяву тощо (про чиїсь твори, слова,
думки і т. ін.). Кожне тобі словечко в їй Зінько тямив,
розумів і почував, бо воно йому якось до душі, до серця
промовляло. Звалася та книга «Кобзар Тараса
Шевченка» (Борис Грінченко, II, 1963, 327); Мова — зброя письменника.
Мовою промовляє літературний твір до серця і розуму
читача (Юрій Смолич, Перша книга, 1951, 76); Олександр
Ферапонтович Саєнко — художник, твори якого
промовляють до серця кожного, хто любить і розуміє красу
(Мистецтво, 4, 1962, 39);
// тільки недок., перен. Бути
доказом, свідченням чого-небудь, указувати на щось.
На користь прогресивності Костомарова промовляє й те,
що майже всі його численні монографії й дослідження
публікувалися не в імператорській Академії наук (Народна творчість та етнографія, 3, 1967, 33);
// перен. Звучати, викликаючи
певні емоції (про музику, пісню і т. ін.). На Дунаї
сонце гріє, Вітер подихає, — До струни струна на кобзі
Дзвонить — промовляє (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 361);
Вирвавшись з людських надр, раптом встає й промовля
Гімн непокірних надій — «Інтернаціонал» (Микола Бажан,
Італ. зустрічі, 1961, 46);
// перен. Виражати якісь
почуття, думки і т. ін. Ну як їй скажеш про своє
кохання? Він не говорив — за нього промовляли очі (Михайло Чабанівський,
Балканська весна, 1960, 330);
// перен. Підказувати,
провіщати що-небудь. Знов озивалась «дворянська кров»
[Аркадія Петровича], говорив розум, промовляло
сумління, по-своєму кожне, а під всім тим тліла гостра
цікавість, що буде і як воно буде (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 398).
Не промовляти (не промовити) і слова (словечка) —
уперто мовчати. Карпо наздогнав її і пішов з нею поруч,
але довго не промовляв і слова (Нечуй-Левицький, II, 1956, 277);
Чом не сядеш, не говориш, Ні словечка не промовиш?
(Павло Чубинський, V, 1874, 158); Промовляти (промовити) до себе
(в думках) — висловлювати свої думки. «Боже мій,
скільки дурної сили в чоловіка!» — похитуючи головою,
промовив до себе Тимко, беручись і собі за косу і
займаючи свою ручку (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 249); «І все одно стерво —
пан», — вперто в думках промовив Левко (Михайло Стельмах,
I, 1962, 445).
2. перех. і без додатка. Виголошувати промову, тост
і т. ін.; звертатися до кого-небудь з промовою,
поздоровленням тощо; доводити щось до загального відома.
На ґанок вихожає [виходжає] І до громади промовляє
Петрусь (Тарас Шевченко, II, 1953, 225); Вже виступили
Золотоноша, Миргород, Гадяч, Лубни.. Зараз з трибуни
саме промовляв.. представник полтавського гарнізону
(Олесь Гончар, II, 1959, 187); Декотрі сенатори промовили
поздоровні промови латинською мовою (Нечуй-Левицький, VII,
1966, 34); — За Січ! — промовив Тарас, високо піднісши
над головою свій келех. — За Січ! — озвалися густо в
передніх рядах (Олександр Довженко, I, 1958, 257);
// від кого—чого.
Виступати від чийого-небудь імені. [Микита:]
А хто ж бо дав вам право Від Новгорода всього
промовлять? (Іван Кочерга, П'єси, 1951, 52).