в означеннях
Тлумачення, значення слова «пропадати»:

ПРОПАДАТИ, аю, аєш, недок., ПРОПАСТИ, паду, падеш; мин. ч. пропав, пала, ло; док.

1. Загублюватися, втрачатися через недбалість, недогляд, крадіж і т. ін. У казармі почала пропадати одежа: в одного вкрали сорочки, у другого свиту (Нечуй-Левицький, II, 1956, 102); Писав [Черкашин] на Хімки, листи пропадали (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 164); Книжки дорогою пропали, а лист прийшов дуже пізно (Леся Українка, V, 1956, 100); Павло зліз із печі і став зазирати то під стіл, то під піл, то попід лави. — Чого шукаєш?.. — Чоботи десь пропали (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 367);
//  перев. недок., у сполуч. із запереч. часткою не. Не зникати, бути весь час у наявності. Добро не пропадає, а зло умирає (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 161); Не пропадає ніщо без останку: всі речі, розпавшись, Тільки вертаються знов до запасів матерії вічних (Микола Зеров, Вибр., 1966, 130).

2. Бути відсутнім якийсь час. Він дедалі робився усе смутніший та смутніший, став часто пропадати на цілу ніч... (Панас Мирний, I, 1949, 326); Мати увійшла в хату, гримнула: — Шатаєшся там, шибенику, пропадаєш цілими днями, ось я тобі віника всучу (Михайло Чабанівський, Катюша, 1960, 57);
//  Іти куди-небудь, вирушати звідкись, не повертаючись назад. Кладільник Петро зник з Махнівки, подавальники десь пропали (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 177); Напередодні свят налагодив [Остап] косу, харчів торбу та й пропав з дому (Андрій Головко, II, 1957, 400);
//  тільки недок. Перебувати де-небудь, бути у когось якийсь час або час від часу. Ми довго в морі пропадали, Прийшли в Дар'ю, на якор стали (Тарас Шевченко, II, 1953, 76); Гуща часто десь пропадав. Повертався заболочений весь, мокрий, але веселий (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 70); У Андріяна тепер і пропадав цілими днями Кирило (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 205); Хоча б раз запитала [жінка], де це я вечорами пропадаю, і то легше було б мені на серці! (Ірина Вільде, Винен.., 1959, 7).
І слід пропадає (пропав) за ким, чий; І чутка пропала за кого; Пропав безвісти (без чутки); Пропав, як дим [із комина] (собака на ярмарку, камінь у воду); Пропав, як у воду (під землю) впав — хтось безслідно зникає (зник) або загублюється (загубився). А лукавих, нечестивих І слід пропадає, — Як той попіл, над землею Вітер розмахає (Тарас Шевченко, I, 1963, 339); Вранці вони встали, а за Іванком і слід пропав (Казки Буковини. Казки Верховини, 1968, 50); — Глянула через тин, а її, мої сусідоньки, і слід пропав (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 263); [Кобзар:] Одного [сина] хвороба звалила, другого татарва в полон узяла, — так за його і чутка пропала... (Панас Мирний, V, 1955, 88); [Батура:] Я шукав тебе, відповіли — безвісти пропав (Олександр Корнійчук, II, 1955, 211); Минуло ще два роки.. — Доброго ранку, Кузьмичу!.. Які вісті! — Погані. Син пропав безвісти в Карпатах (Олександр Довженко, I, 1958, 431); — Його [громадський земельний фонд] в двадцятому [році] голова комбіду, комуніст відстояв для тих, хто пропав без чутки (Михайло Стельмах, II, 1962, 292); «Як хочеш знати, я Трохим», До неї парубок озвався І з словом сим пропав, як дим, І більш до неї не являвся (Степан Руданський, Тв., 1959, 61); — Держись.. батька, — пригрозив він йому, — а то пропадеш, як собака на ярмарку! (Петро Панч, II, 1956, 115); Зловлено його .. аж на румунській границі, а Замєховський пропав, як камінь у воду (Іван Франко, II, 1950, 241); Пропав Стьопка, як у воду впав... (Панас Мирний, I, 1949, 203); За Василя ніхто більше не чув, пропав, як під землю впав (Юрій Федькович, Буковина, 1950, 60); Як (мов, наче і т. ін.) крізь землю пропасти — те саме, що Як (мов, ніби і т. ін.) провалитися (піти) крізь землю (див. земля). Треба вам сказати, що як тільки прикотив возик з писарем, то усі.. наче крізь землю пропали (Марко Вовчок, VI, 1956, 232).

3. Зникати з поля зору, робитися невидимим; щезати. Стежка лагідно здіймалася вгору і пропадала місцями в густих лопухах (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 394); Вгорі кружляв хижокрилий половик, піднімався високо, бив крилами, закручував щораз менші круги й пропадав у хмарах (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 156); Поїзд рвонувся після третього дзвінка й пропав на далеких рейках (Юрій Яновський, I, 1958, 114);
//  Стікаючи куди-небудь, зникати з поля зору (про воду). То пропаде вода між камінням і вурчить десь в глибині, то знов вискочить, засміється (Гнат Хоткевич, II, 1966, 44);
//  Танучи, зникати (про сніг). Де ще дуже в холодку зостався сніжочок, так і той усе потроху пропадав (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 225); У вас холода, а у нас нині відлига, мокро страх, слизько, сніг пропадає (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 171).
Пропасти з очей — зникнути з поля зору. Та й поступав [ведмідь] до гаю, вгинаючи землю під ступою... І вже сам пропав з очей, а важка ступа ще оддавала по полю!.. (Марко Вовчок, I, 1955, 384); З горба на прощання ще оглянуться [заробітчани] — крикне, мов курликне, котрийсь та й пропадуть з очей за горбом (Андрій Головко, II, 1957, 397).

4. Зовсім затихати, робитися нечутним (про звуки). Гомін бою затихав, віддаляючись за Данелевські горби, огортався синьою млою, пропадав (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 472); Отаман сміється лукаво, пропадає в тумані той сміх... (Володимир Сосюра, I, 1957, 380); Він хотів крикнуть на всі легені, щоб луна покотилась з гори на гору аж до крайнеба,.. але раптом почув, що його голос пропав би у сих просторах, як комариний писк... (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 318).

5. Безповоротно втрачатися. [Старшина первий:] Купили хріну, треба з'їсти; плачте, очі, хоч повилазьте: бачили, що куповали [купували]; грошам не пропадать! (Тарас Шевченко, I, 1963, 96); Що з воза впало, то вже пропало (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 196); [Храпко (сам):] Якби уважив на сльози [молодиці] — пропали б мої 200 рублів з процентом, а то грошики дома будуть... (Панас Мирний, V, 1955, 131);
//  Зникати, втрачатися внаслідок хвороби, старіння і т. ін. (про силу, здоров'я тощо). По-старому возив Матвій залізні цебра у ливарні, але з кожним тижнем почував, що сила пропадає (Мирослав Ірчан, II, 1958, 293); Блискучі карі очі наче погасли, лице постарілось, рум'янець пропав (Нечуй-Левицький, II, 1956, 200); Був я трохи спочив на селі літом — та як вернувся додому та вскочив одразу у всякий клопіт та працю, так здоров'я й пропало (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 311);
//  Утрачати свіжість, привабливість. Бачив я,.. Як ту вродницю [вродливицю] побідну Лихо заїдало. Й молоде та пишне тіло Дарма пропадало (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 55); — Хіба ж усі хороші йдуть за паничів..? ..Буде хороша, як тая квітка, а таки йде за хлібороба; і у полі з ним робить, і дома порається, і краса її не пропала (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 428);
//  Зникати, псуватися під впливом чого-небудь (про сон, апетит, спокій, гарний настрій тощо). Царем увійти, царем глянути і, як цар, покорити. Але уявляв собі [Юріштан] погляд Катерини в сю хвилю... Як вона скине здивовано-іронічними очима і кутиком уст посміхнеться... Пропадала вся охота Юрішкова при сій гадці (Гнат Хоткевич, II, 1966, 114); Хай горять, я палю їх свідомо, і з трояндами цими нехай пропадають сумніви, утома й марних сліз непотрібний одчай (Володимир Сосюра, I, 1957, 241); Все обридло, надоїло, — І пропав благий спокій (Іван Франко, XIII, 1954, 17); З долею битися — Сон пропаде... (Леся Українка, I, 1951, 49);
//  Утрачати спокій, захопившись, перейнявшись чим-небудь. — З малих літ, ще як перший «Фордзон» в'їхав у село, отоді я пропав, дівчата. Якби не той перший трактор, давно вже був би десь завгаром (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 266);
//  Переставати виділятися (про материнське молоко). — Ти не журись, бо од журби молоко в грудях пропадає (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 247); Дитинка народилася маленька й кволенька, не сподівалися, що вона й виживе. До того ж, у Варвари пропало молоко (Леонід Первомайський, Дикий мед, 1963, 92); Ощенилася породиста сучка Гарецького, але в неї пропало молоко (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 341).

6. Гинути (звичайно передчасно) від нещасного випадку, внаслідок убивства, вмирати від хвороби, катувань і т. ін. (про людей та інші живі істоти). Пан, вернувшись, занедужав, Стогне, пропадає (Тарас Шевченко, I, 1951, 372); — Пан наробив нами, надурив з нас... А нам хіба з голоду пропадати? (Панас Мирний, I, 1949, 343); [Конецпольський:] Та ти ж пропадеш! Такий молодий, хоробрий, у тебе жінка, і син, кажеш, є маленький. Саво, мені тебе жалко. Пожалуй сім'ю свою! (Микола Костомаров, I, 1967, 191); А вчора знов: найкращий віл пропав! .. Та ще хоч би як там пропав, а то задавився (Борис Грінченко, II, 1963, 457); — Не тямлю собі і не знаю, як я опинивсь у холодній.. і там трохи не пропав, не ївши, не пивши (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 296); Він узяв руки зв'язані Давидові й потяг догори, надавивши одною ногою на плечі. Стиха, дужче. Давид ахнув і застогнав. Попустив Тягнирядно. — Ну, що ж, Давиде, оце ж так до світу будемо. Доки не пропадеш (Андрій Головко, II, 1957, 166); Застеля дерева Сивий дим, Щоб пропала гусінь Назавжди (Григорій Бойко, Ростіть.., 1959, 15);
//  Псуватися, засихати, в'янути або зовсім гинути від надлишку чи нестачі вологи, внаслідок захворювання, від шкідників і т. ін. (про рослини). Далі у дворі повз будинки в'яне ріденька травиця та чубок... деревців пропадає (Марко Вовчок, I, 1955, 373); Дерево в корі швидко пропадає: черва його точить (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 40); — Пропав хліб по долинах, а решта погнила, бо дощі йшли два тижні, і не можна було хліба висушити (Нечуй-Левицький, II, 1956, 405); Пропали парості, та не пропав корінь (Панас Мирний, I, 1954, 359); Трави пропали. Хліб погорів... [під час посухи] (Микола Чернявський, Поезії, 1959, 63);
//  Гинути внаслідок перезрівання (про злакові культури, плоди фруктових дерев, ягідних кущів і т. ін.). — Тут [у лісі] ніщо не сміє пропасти! Ні лісковий горіх, ні малина, ні гриб... (Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 255); [Хоменко:] Пропаде просо! Перестигне і потече як вода (Захар Мороз, П'єси, 1959, 143);
//  Ставати непридатним для вжитку, використання. Йому більше вже хотілося хмар і дощу, ніж сонця. Чорт бери сіно, нехай пропадає!.. (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 397); — Набрав [Вихтір] повні міхи води і давай грати.. Ну, думали [хлопці], пропала гармошка. А він висушив її, почаклував над нею, пошептав, помацав, — і знову заспівала в його руках (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 208); Завдяки своїй твердості букові скрині не пропали за століття (Народна творчість та етнографія, 1, 1970, 65);
//  перев. недок. Залишатися без використання. — Даремно земля пропадає. — а ми б [кріпаки] її, як квітку ту, причепурили... (Панас Мирний, IV, 1955, 214); Він замислюється про цю силу [води], що од якоїсь там палеозойської ери і до цього часу пропадає не використана (Микола Трублаїні, I, 1955, 114); — Спите тут, не вишукуєте. Стільки морської трави пропадає по узбережжю, а в них худоба дохне! (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 7).

7. Перебувати або опинятися в скрутному чи безвихідному становищі, яке загрожує катастрофою, загибеллю і т. ін. — Люди добрі, — благала Соломія, стоячи на колінах, — змилуйтеся, прийміть нас до хати... Ви ж бачите — пропадаємо (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 369); Каже зайчик-побігайчик: — Пропадаю, Бо учора Біля бору Сталось горе — Гнав мене Лис І у поле, І у ліс, Загубив я шапку, Покалічив лапку (Михайло Стельмах, V, 1963, 348); От-от бугай настигне; от-от простромить рогом наскрізь Максимову спину... Аж ось і тин від генеральського двору — нікуди бігти... пропав Максим!.. (Панас Мирний, I, 1949, 212); І вже робітник наближається до нього, впевнено відбирає револьвер з закляклої руки. Пропав! В ораторових очах порожнеча (Олександр Довженко, I, 1958, 59);
//  тільки док., у сполуч. із запереч. часткою не. Зуміти добре влаштуватися в житті, досягти бажаної мети і т. ін. В кого він тільки вдався такий? В кого ж, батька. І в Гната добрішає й добрішає серце до свого норовистого чуприндиря. Цей не пропаде на світі (Михайло Стельмах, I, 1962, 545);
//  В силу життєвих обставин або через безвілля морально опускатися, переставати дотримуватися загальноприйнятих норм у поведінці, діяльності і т. ін. — А що, Нечипоре?.. Хіба хочеш так пропасти, як і батько твій? Так пропадай же собі як знаєш, а я знаю, що поки я жива, так не дам тобі волі шлятися та п'янствувати (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 103); [Палажка:] От хоч возьми Хвеньку: зовсім з пуття збилася; так і пропаде! (Панас Мирний, V, 1955, 222); — Пропадеш, хлопче, як потягнешся за совістю свого тата. Не доведе він тебе до добра. Маму, свою маму слухай: вона мучениця у вас (Михайло Стельмах, II, 1962, 123); — Пропав чоловік!.. Ніколи ж такого не було, а це на тобі. — Де він так набрався? (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 136);
//  Томитися, страждати, мучитися в неволі, тюрмі і т. ін. — Єсть у мене брат єдиний У неволі вражій! У Криму десь пропадає (Тарас Шевченко, II, 1963, 151); — Який же козак з того, хто кинув у біді товариша? Кинув його, як собаку, пропадати на чужині? — гукнув Тарас, звертаючись до запорожців (Олександр Довженко, I, 1958, 254); — Наш прямий обов'язок громади — захищати своїх членів. Бо це з кожним з нас може трапитись: купив, а воно крадене. І що ж, безневинно пропадати? (Андрій Головко, II, 1957, 58); [Андрій:] Ні, я не можу розрізнитися з тобою, нехай умру в ярмі, пропаду у кормизі, а тебе не покину!.. (Марко Кропивницький, I, 1958, 459);
//  Знемагати від нудьги, журби (перев. викликаної самотністю або нецікавим чи обтяжливим оточенням). — Чи так, чи інак, а ми не дамо вам пропадати з нудьги; ми витягнемо ваших дам з затвору,.. заведемо танці,.. пікніки, — говорив другий молодий офіцер Погожаєв (Нечуй-Левицький, III, 1956, 137); — Коли б не божий чоловік, то довелось би з нудьги пропасти між плаксивим бабством. Той, спасибі йому, розважить таки інколи душу козацькою піснею та й на божий мир дивиться по-людськи (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 131); По весіллі Гнат став наче спокійнішим. Він чув, що йому треба рятуватись, щоб не. пропасти з туги, що ввесь його рятунок у праці (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 26);
//  Будучи загарбаним, поневоленим, занепадати. Як розбитий човен безталанний Серед жовтих пісків погибає, Так чудовий сей край богоданний У неволі в чужих пропадає (Леся Українка, I, 1951, 68).
Все пропало — хтось потрапив у безнадійне, безвихідне становище. — Що тепер я?.. Людський попихач, наймит?.. Пропало... все пропало! (Панас Мирний, I, 1949, 260); Все пропало!.. Жах обхопив в одній хвилі, як вогонь обхоплює сухий солом яний стіг. — Гей, тікаймо! (Гнат Хоткевич, II, 1966, 239); Не все [ще] пропало: а) хтось сподівається вийти із безнадійного, безвихідного або скрутного становища. — Що ж тепер, Галю?.. — Шкода... засватана вже я! .. Знаєш що, Чіпко?.. Може, ще не все пропало... Я скажу матері... може, вона батька вмовить... (Панас Мирний, I, 1949, 341); б) хтось хоче вірити у можливість виходу когось іншого із безнадійного або скрутного становища. — Он, кажуть, помилування уже оголосили для тих, хто добровільно вийди з лісів. — Ох, не для мене то, Вусте. Багато на душу взяла. — Не все ще пропало, Ганно. Ще не пізно світ собі розв'язати (Олесь Гончар, II, 1959, 260); Пропасти ні за понюшку (понюх) табаки (тютюну) див. понюшка і понюх.

8. перев. недок. Жити нужденно, надголодь, терпіти нестатки, злидні; злидарювати. Сама жила — пропадала, в колгосп пішла — заможна стала (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 377); Мужики без землі пропадають, А дворяни ще й раді тому, Що дешевше вони наймають Мужиків на роботу свою (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 282);
//  Знемагати в наймах, від підневільної праці і т. ін. — Живуть [люди], ходять собі, на божий світ дивляться, а я отут над чужою роботою пропадаю (Марко Вовчок, I, 1955, 264); А не схочеш, мамо, встати, Так одна сирітці річ: В чередничках пропадати Літо й осінь, день і ніч (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 251).
Пропадати пропадом — терпіти страшні нестатки; жити в злиднях; бідувати. — Плакала я, плакала, гірко горювала, п'ять літ пропадом пропадала (ото поки діти трохи піднялися..) (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 30); Вони разом згинали коліна, благаючи бога, щоб припустив до вечері ті душі, що їх ніхто не знає, що пропадом пропадають (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 336).

9. Зводитися нанівець (про працю, зусилля і т. ін.). — Голодна [земля] не хоче родити. А що вродила, все забрав пан. — Пропади твоя праця... А на той рік знов ідеш до пана, сам себе дуриш... (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 71); Бодай тебе, Ївго, з твоєю правдою! Наробила була сим словом такого, що трохи вся твоя праця не пропала (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 289); Поглядають усі на Чорногору — чи не суне звідти несподіваною хмарою, чи не пропала робота цілого дня (Гнат Хоткевич, II, 1966, 340);
//  у сполуч. із сл. даром і запереч. часткою не. Приносити кому-небудь користь. — Ні, ні, дядьку Мусію, нема про це що й казати! .. Тяжкі уроки даром не пропадають (Андрій Головко, II, 1957, 408); Ці думки, мрії і роздуми не пропадали для хлопця даром (Іван Сенченко, Опов., 1959, 25);
//  Минати марно, без користі для кого-небудь, не приносити комусь задоволення (про час). Літа мої молодії Марно пропадають, Очі плачуть, чорні брови Од вітру линяють. .. Нащо ж мені краса моя, Коли нема долі? (Тарас Шевченко, I, 1963, 15); — Вся ж зима з довгими ночами пропадала задарма. Звечора було як заляжеш спати, то аж боки заболять до ранку (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 367); — Коли вже не поїхали на сьогодні нікуди, пропав у вас вечір, так нехай пропадає до кінця (Гнат Хоткевич, I, 1966, 52);
//  Не здійснюватися, не вдаватися з яких-небудь причин (про план, задум і т. ін.). Зараз такий йде дощ, як з відра. Гримить. Невже пропало гуляння? (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 310); Взяти рів тепер було — «раз плюнути». А от Корнюху згребти, — ще хто зна. Добре, як до рукопашної дійде, а як зарані втечуть? Пропала вся справа (Андрій Головко, II, 1957, 245).

10. тільки недок., за ким, розм. Кохаючи, побиватися за ким-небудь. Я його од першого разу покохала. Вже я з того весілля за ним пропадаю (Марко Вовчок, I, 1955, 195); Максимиха добре знала, як її сестра пропадала за сусідським парубком, та старі й чути про це не хотіли (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 193);
//  Маючи ідеал, пориватися, прагнути до нього. Як на злість, усе їй подобалося в того смішного дивака: і його ріст (сама маленька, пропадала за чоловіками високого росту), і його засмагле.. обличчя (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 379).

11. розм., рідко. Бути більше непотрібним. Як сніг упаде, то й пастух пропаде; як сніг розтане, то й пастух устане (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 234).
Або (чи, хоч) пан, або (чи, хоч) пропав див. пан; Бодай (щоб, хай, нехай) ти (він, вона, воно, вони і т. ін.) пропав (пропала, пропало, пропаде, пропали і т. ін.), лайл.: а) уживається як проклін на адресу кого-, чого-небудь. — Оце завіз мене в Западинці, бодай вони пропали! — кричала Кайдашиха на весь яр. — Трохи в'язів не скрутила (Нечуй-Левицький, II, 1956, 317); — Жук укусив. Мережаний жук, щоб він пропав! (Панас Мирний, I, 1954, 178); Назустріч мені з шумливого, різношерстого натовпу виривається квоктання якоїсь старої пані. А щоб ти пропала, довготелеса відьмо!.. (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 34); б) (тільки із сл. воно) уживається як вираз, що передає досаду, гнів з приводу чого-небудь. — Якого біса мені тут сидіти! — здивувався Бульба, звертаючись до Товкача. — Щоб я став гречкосієм, пічкуром. Доглядати вівці та свині та з жінкою бабитися! А хай воно пропаде (Олександр Довженко, I, 1958, 220); Де [вже] моє (ваше, наше і т. ін.) не пропадає (не пропадало) — уживається, коли хочуть підкреслити неминучість збитків, утрат. — Сими днями сподіваюся бочку [риби] розпродати; а там коли з півбочки й пропаде — невелика утрата... Де наше не пропадає! (Панас Мирний, III, 1954, 79); — Твої збитки, раз на те пішло, на себе беру, — розщедрився Плачинда, сердито ворушачи ніздрями і клешнями вусів. — Аякже, на себе, де вже моє не пропадало! (Михайло Стельмах, I, 1962, 117); Пиши [все] пропало див. писати; Пропади воно прахом див. прах; Пропади (пропало б, пропали б, нехай би пропало і т. ін.) ти (ви, воно, все і т. ін.) пропадом, лайл.: а) уживається як вираз, що передає досаду, гнів з приводу чого-небудь. Хома знов сердився. — Пропади ти пропадом... Одному все, другому нічого (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 18); — Хоч роби, хоч не роби, все їдно [одно], все злидні, все горе, все проклята доля!.. Покинула б усе, — й хату, і дітей, — пішла б на край світа, нехай би все пропадом пропало, нехай би хата згоріла, нехай би діти померли! (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 200); — Спасибі, хоч ти до нас заходиш, Хомо. Мій мовчить цілими днями, як деревина. Пропало б воно пропадом, отаке життя, — горювала Явдоха (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 371); б) (тільки із сл. ти, ви) уживається як проклін. Все їм мало, оцим голодранцям, вже й Гаркушин хутір їм поперек горла став! Пропадом би ви пропали, торбешники вічні! Душа волала протестом, лютою, перекопаною в своїй правоті ненавистю (Олесь Гончар, II, 1959, 214).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 247.

Коментарі (0)