ПРОРОЧИТИ, чу, чиш, недок., перех. і без додатка.
1. Те саме, що пророкувати. — Не розчовпу, що ти пророчиш, — Еней Сивиллі говорив (Іван Котляревський, I, 1952, 120); Ректор.. поважав доцента, пророчив йому велике майбутнє (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 61); Зоря вечірня день ясний пророчить (Максим Рильський, III, 1961, 294).
2. ірон. Безпідставно передбачати що-небудь. Не тіштеся, недобитки, гнилі нащадки колишніх богів. Ви, як перелякані щури, витягаєте морди з своїх криївок і пророчите нашу загибель. Це ще останнє пророцтво вашої стихії перед смертю (Мирослав Ірчан, II, 1952, 11); — Нам'ятаєте, Олександре Петровичу, як ви пророчили мені, що я помру під парканом? І досі так думаєте? (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 5).