Словник української мови

ПРО́РВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до прорвати. Вона [гребля].. прорвана посередині і через ту прірву тече Руський Потік (Нечуй-Левицький, II, 1956, 409); І сталось: прорвана блокада! Ступивши на безсмертя путь, Безсмертні діти Ленінграда Тропою Леніна ідуть (Максим Рильський, II, 1960, 236);
//  у знач. прикм. Іван дививсь на чоловіка, і його зляканий погляд не міг чомусь відірватися від чорного великого пальця, що вилазив з прорваного черевика (Петро Колесник, Терен.., 1959, 51);
//  прорвано, безос. присудк. сл. В деяких місцях толь було прорвано чи пробито, і дах світився дірками (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 176); [Нагар:] Спокійно, товариші. Нам треба кінчати... Фронт прорвано, — а далі що? (Олександр Корнійчук, I, 1955, 26).