ПРОШЕЛЕСТІТИ, ещу, естиш, док.
1. неперех. Видати або викликати шелест, шурхіт. — Ви не сердитесь? — Ні, — тихо, мов травиця прошелестіла, промовила Галя (Панас Мирний, IV, 1955, 150); Вже не чути було нічого, тільки очерет прошелестів тихо-тихо (Леонід Первомайський, Дикий мед, 1963, 236).
2. неперех. Пробігти, проїхати, пролетіти і т. ін. з шелестом. Шофер м'яко загальмував машину, і вона, прошелестівши по піску, спинилась біля воріт застави (Юрій Збанацький, Між.. людьми, 1955, 9); Налякані качки зграйкою прошелестіли над річкою і зникли за молодим лісом (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 97).
3. перех. і неперех., перен. Стиха промовити;
прошепотіти. — Мамо... — прошелестіли тихо уста (Олександр Довженко,
I, 1958, 124); Одного разу підійшла [Ніна] до нього і
не мовила, а прошелестіла одними губами, тихо,
тихіше, ніж шелестить листя на осокорі (Юрій Мушкетик, Чорний
хліб, 1960, 172);
// Стиха прозвучати, ледь почутися
(про звуки);
// безос. — Хлопський гонор, —
прошелестіло по лавах (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 30).
4. неперех. Шелестіти якийсь час.