в означеннях
Тлумачення, значення слова «прощати»:

ПРОЩАТИ, аю, аєш, недок., ПРОСТИТИ, прощу, простиш, док.

1. перех. і неперех., кому, кого і без додатка. Пробачати чию-небудь провину; виявляти поблажливість до когось. Він не вмів прощати і нікому не прощав (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 149); Багірову прощали багато чого, бо знали його безкорисливість (Олесь Гончар, III, 1959, 188); Лютував старий за те, що ляховку [ляхівку] взяв [син]; да вже як бог дав їм дітей, старий їх простив (Марко Вовчок, I, 1955, 44); Ганні здалося, ніби в голосі його вже звучить прохання помилувати, простити.., але ні прощати, ні забувати щось вона не збирається і не має права (Вадим Собко, Справа.., 1959, 206); Чугая засудили на десять років. На суді він плакав: — Люди, простіть мені (Микола Зарудний, На білому світі, 1967, 88).
Прости господи див. господь; Прости (простіть, прощайте) на [цьому (цім)] слові, у знач. вставн. сл. — те саме, що Вибачай [те] (вибач[те]) на [цьому (цім)] слові (див. вибачати). Твій жаль.. нагадує дурного — Прости на слові — Павлуся історію (Іван Франко, XIII, 1954, 127); [Хай (нехай)] бог (господь, мати божа, небо і т. ін.) прощає (простить), заст.: а) відповідь тому, хто просить прощення за провину. — Нехай тебе бог прощає Та добрії люде (Тарас Шевченко, I, 1963, 27); Почали прощатися отамани, вклоняючись один одному. — Прости мені, брате. — Бог простить (Олександр Довженко, I, 1958, 256); б) те саме, що Прости господи (див. господь). [Семен:] Ні одного буденного дня не прогуляв, а іноді то й у празник робив, хай господь милосердний простить... (Марко Кропивницький, I, 1958, 62); Нехай же мати божа прощає мене, грішну, що я свойому [своєму] рідному братику лихо наплакала! (Марко Вовчок, I, 1955, 18); Хай простить тому небо, хто підозрює мене в повсякчасному ухилянні вбік із широкої дороги (Юрій Яновський, II, 1958, 30).

2. у формі наказ. сп. прости, простіть, неперех., у знач. вставн. сл. Уживається при звертанні до кого-небудь як ввічливе попередження про що-небудь, як вибачення за щось сказане або зроблене. Тепер уже, простіть, яйця старіші, як кури (Номис, 1864, № 697); [Милевський:] Простіть, Любов Олександрівно, я не люблю мішатись до чужих справ, але на правах приятеля скажу: мені здається, ви занадто раптово увірвали нитку (Леся Українка, II, 1951, 74).

3. у формі наказ. сп. прощай, прощайте, неперех. Прощальний вигук, формула прощання при розлуці, розставанні, а також наприкінці листа. — Василю! На кладовищі мене покидаєш, на кладовищі мене й знайдеш! Поминай мене, не удавайся у тугу... прощай на віки вічні!.. (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 78); — Прощайте ж. — Ідіть здорові... (Панас Мирний, I, 1954, 88); Прощай же, наш друже! Тебе не забуде Велика радянська сім'я (Максим Рильський, III, 1961, 78); «Прощай. Хай звеселить зір твій Аллах. Твоя Міряєм» (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 128);  * Образно. Прощай, мій любий, коханий краю..! (Павло Грабовський, I, 1959, 341);
//  тільки одн. Уживається для вираження неминучості втрати, необхідності розлуки з ким-, чим-небудь (з відтінком наслідковості). Декого з учителів позабирали, позасилали. Гриць ні живий ні мертвий сидів і ждав, що ось прийдуть і до його і тоді... прощай все навіки! (Панас Мирний, III, 1954, 188).

4. у знач. ім. прощай, невідм., розм. Те саме, що прощання 1. Одриваю шматочок старої газети, що завалялась у кишені, й пишу на коліні: «По дорозі у вічність останнє прощай» (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 267); Я на прощай кивнув йому і подумав заспокоєно: «Дійде» (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 255).

5. перех., діал. Прощатися з ким-, чим-небудь. Сумно прощали тухольці свої хати й подвір'я (Іван Франко, VI, 1951, 93); Ціле село Сходилось до попа до хати Старого пастиря прощати, Останній раз поцілувати Холодні руки (Іван Франко, X, 1954, 327).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 354.

Коментарі (0)