в означеннях
Тлумачення, значення слова «прошуміти»:

ПРОШУМІТИ, млю, миш; мн. прошумлять; док.

1. Видати або викликати шум. — Розібрала? — допитується старшина. — Тобі не казав чоловік? — Який? — наче вітер прошумів поміж сохлою травою, поспитала Пріська (Панас Мирний, III, 1954, 62); Луна його крику покотилась над плесом, полинула в поле, відгомоном прошуміла там (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 465).

2. Пройти, проїхати, пролетіти і т. ін. з шумом. Здоровенна грудка землі прошуміла над його головою (Панас Мирний, IV, 1955, 18); — Гей, хто там! — почувся голос позаду приятелів, — побережись! Муляр і Вова розступилися. Мимо їх прошуміли сани (Степан Васильченко, I, 1959, 93); — Що сталося? — кинувся Черниш навперейми якомусь піхотинцеві. — В чому річ? Стій! Солдат прошумів, не відповівши (Олесь Гончар, III, 1959, 139);
//  Пройти з дощем, снігом, вітром (про грозу, бурю і т. ін.). За вікном у мене Хуга прошуміла (Павло Грабовський, II, 1959, 360); Перші весняні грози прошуміли рясними дощами й зливами (Літературна Україна, 30.IV 1965, 1);  * Образно. Будь легка, як вогонь, і весела, і вільна, й щаслива, Прошуми над душею моєю, мов радісна злива (Леонід Первомайський, I, 1958, 548);
//  перен. Пройти, закінчитися, минути (про певний відрізок часу або якусь подію). Прошумів з'їзд і свята — і ми лишилися при прозі (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 313); Прошуміли літа, промчали, мов коні баскі, воронії... (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 455);
//  безос. — Було колись, було... — кивав головою Райко, — всього було... Прошуміло, прогриміло, та й сліду нема... (Степан Васильченко, I, 1959, 146).

3. Шуміти якийсь час. Дерева прошуміли всю ніч.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 353.

Коментарі (0)