Словник української мови

ПРОСКРИ́ПЦІЯ, ї, жін. У стародавньому Римі — список осіб, яких прилюдно оголошували поза законом; публічне засудження осіб, занесених у такий список;
//  У феодальних і буржуазних державах — список, в який занесено прізвища підозрілих осіб; публічне засудження і переслідування осіб, занесених у такий список. З Києва сповістили, що їхати до Росії небезпечно, що російська охранка вже завела його в свої проскрипції і її агентура у Львові стежить за кожним його кроком (Петро Колесник, Терен.., 1959, 347).