ПРОСТОРІ́КА, и, чол. і жін., розм.
1. Той, хто говорить багато, часто беззмістовно.
2. Дурна, некмітлива людина. — Сова має нам [птахам] царювати? .. Ота.. просторіка, що й слова по-людськи не вміє сказати! Вона мовчить не для того, що все знає, а для того, що дурна, як пень (Іван Франко, IV, 1950, 99).