ПРОСТИ́БІ, ПРОСТИ́БІГ, присл., заст.
1. у знач.
вставн. сл. Вибачай[те], вибач[те]. [Килина
(дивиться на ниву, де стоїть Мавка):] А хто ж то женцем у
вас? [Мати:] Та там одна сирітка... (Нишком). Таке
воно, простибіг, ні до чого… (Леся Українка, III, 1952, 234);
— Не буде з нього людей… — говорив, бувало, старий
Кухта. — І в кого воно отаке, простибіг.., неприкаяне
вдалося (Арсен Іщук, Вербівчани, 1961, 9).
♦ За простибі (простибіг) — даром; Спасибі і
простибі (простибіг) — велике спасибі. — Спасибі і
простибі тобі за твою добрість! — промовила бідна
Маруся ще й поклонилась Климові (Нечуй-Левицький, III, 1956,
333).
2. у знач. ім., невідм., діал. Милостиня. — На простибіг завше є.., дитина забіжить чужа, — своїх дасть бог — то вже не вийде без яблучка (Гнат Хоткевич, II, 1966, 183).