ПРО́СВІ́ТОК, тку, чол.
1. Те саме, що просвіт 1—3. Сосна. Граніт. Густі тумани. В просвітку між навислих хмар Холодне сонечко прогляне (Микола Шеремет, Дорога.., 1957, 63); Впізнати обличчя ще було важко, але силует Максима чітко вирізьблювався на сірому просвітку дворища (Іван Ле, Хмельницький, I, 1957, 312); Між деревами засиніли, замерехтіли просвітки (Михайло Стельмах, На.. землі, 1949, 213); [В'язень-лицар:] Ой, що се? Світло згасло! Ніч настала? .. Ой, лихо! Закладають останній просвіток! Живцем ховають! (Леся Українка, II, 1951, 187); Обступив мене чужий ліс, не ліс, а могила. Ні просіки в ньому, ні просвітку, ні стежки, ні сліду людського (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 55).
2. Тимчасове припинення негоди. Хмари з безпросвітних жовтих марев Затулили сонця блиск, Тож просвітку ждати марно... (Микола Шеремет, Щастя.., 1951, 49); Вітер трохи вгамувався, але сніг сипав густий, не даючи ніякої надії на просвіток (Ле і Левада, Південний захід, 1950, 284); Надвечір третього дня, не витримавши дощової сльоти і вже не сподіваючись на просвіток, виїхали з «Березової дачі» Чирва-Воздвиженський та Дем'ян Опанасович (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 104).
3. перен. Тимчасова відрада, радість, короткочасне
або часткове полегшення, душевний спокій в
одноманітному, безрадісному житті. Краю не буде неволі;
Душу знесилили болі; Годі шукати просвітку... (Павло Грабовський,
I, 1959, 353); Нарешті Микита діждав просвітку:
він став господарем коли не своєї, то хоч онуччиної
долі (Любов Яновська, I, 1959, 315); Єдиним просвітком,
єдиною розрадою стали тепер вільні від праці вечори, коли
вона могла зачинитися в своїй кімнаті, забитися в
куточок на ліжку і читати (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 191);
— Доли б не здичавіти в цих закутках. Тільки й
просвітку, що з тобою (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 33).
♦ Без просвітку: а) без ознаки на швидкий кінець.
Війна без просвітку йде (Марко Вовчок, Вибр., 1937, 131);
б) без достатньої кількості світла. Перед її очима все
ніби розстелялась якась чорна ніч без просвітку, довгий
шлях у степу (Нечуй-Левицький, III, 1956, 360); Потечуть
каламутні дні, без просвітку, сірі, одноманітні
(Дмитро Бедзик, Серце.., 1961, 97); в) без радості,
душевного спокою. Не без просвітку, оновлений,
заглиблений Захар вертався додому (Костянтин Гордієнко, Чужу ниву.., 1939,
127); Не бачити ні світу, ні просвітку; Не знати (не
мати) просвітку за чим — те саме, що Не бачити
світу (див. бачити). Жила [наймичка].., ніби з
замазаними очима, не бачачи ні світу, ні просвітку (Василь Еллан,
II, 1958, 8); То він — Гнат — нероба, він, що так
тяжко працював у своїм житті, що за роботою не
знав просвітку! (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 25); Варвара не мала
просвітку за дітьми, сім'я зав'язала їй світ (Костянтин Гордієнко, II,
1959, 212); Просвітку не давати кому і без додатка:
а) переслідувати кого-небудь. — Демко Сіроштан
просвітку мені не дає; позавчора хваливсь, що мого
кота вб'є (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 192); — Я не хотіла за нього
йти, а бачиш, пішла,.. просвітку не давав (Михайло Томчаній,
Жменяки, 1964, 39); б) створювати нестерпні умови
життя, існування. Стара окономова мати, люта, як
змія, стежить очима за кожним кроком наймички,
клене, лає, не дає просвітку (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 64);
Просвітку нема (немає, не було, не буде) кому: а)
хто-небудь постійно заклопотаний, не має вільної хвилини,
душевного спокою. Левантині просвітку не було за
роботою, за лайкою та за штурханцями (Борис Грінченко, II, 1963,
263); б) хто-небудь створює для когось нестерпні умови
життя, існування, хто-небудь когось переслідує. Баба
свою дочку жалує, а ту дівчину зненавиділа так, що й
просвітку їй нема (Оксана Іваненко, Укр.. казки, 1950, 79); Жінка
напада, так що бідному Тихонові і просвітку нема
(Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 136); Молодий господар будівництво
гути й винокурні заходився на весну почати, то тепер
і взимку не буде людям просвітку (Панас Кочура, Золота
грамота, 1960, 336); в) хто-небудь потрапив у скрутне,
безвихідне становище. [Молодший лікар:]
Гнила, каламутна задуха підступає до горла.
Просвітку нема... (Олександр Левада, Драми.., 1967, 13); Думка її
билася, ніби спійманий птах, і годі було знайти вихід, і
здавалося, що просвітку немає (Вадим Собко, Стадіон, 1954,
208).