в означеннях
Тлумачення, значення слова «просити»:

ПРОСИ́ТИ, прошу, просиш, недок.

1. перех. і неперех., кого, у кого що, про що, з інфін., із спол. щоб, заст. о чім, об чім, діал. о що. 1. Звертатися з проханням до кого-небудь, домагатися чогось; спонукати кого-небудь зробити, виконати щось. Губернатор.. став її випитувати, об якій нужді вона його просить (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 286); Як той явор [явір] над водою, Степан похилився.. А Ярина То клене, то просить, То замовкне, подивиться, І знов заголосить (Тарас Шевченко, II, 1963, 334); Рішили зараз же послать Найбільших десять Жаб на другий бік болота Просить у Долі короля (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 122); Ослабла [Маруся] й хиталася на коні. Але о спочинок також не просила (Гнат Хоткевич, II, 1966, 238); Проси в мене все, що захочеш, Все тобі дам я (Микола Зеров, Вибр., 1966, 313); — Я вас, товаришу командир, хочу про одне діло просити... (Олесь Гончар, III, 1959, 38); Начальник санслужби флоту повернув Заброді обидва рапорти, в яких Павло просив послати його на фронт (Василь Кучер, Голод, 1961, 430); — Козаки просять, батьку, щоб ти глянув на них перед смертним часом, — сказав, підлетівши, охриплим голосом Писаренко (Олександр Довженко, I, 1958, 264); Вечорами літні статечні солдати тепер часто просили Шевченка: — Заспівай, братику. Дуже гарні твої пісні (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 237);
//  з інфін. Пропонувати кому-небудь робити щось. Усі вже знали, що Семен просить Мотрю сидіти на віру (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 44); — Прошу прийняти конкретне рішення по моїй пропозиції (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 121);
//  у формі 1 ос. одн., з наказ. сп. іншого дієслова. Виражає ввічливе, але настійне прохання до кого-небудь зробити щось або не робити чогось. — Розходьтесь, панове козаченьки, прошу я вас просьбою, не засмутіть гірше мене, молодої! (Марко Вовчок, I, 1955, 25); — Я знаю, що буде, — казав я, — збудеться мрія. Мачти засвистять, і гойднуться реї. Тільки прошу тебе — не забудь мене (Юрій Яновський, II, 1958, 160);
//  перен., чого. Потребувати чого-небудь, відчувати необхідність у чомусь. [Василь:] Життя тихе та щасне, розпорядки громадські вільні,.. — ончого тепер життя просе [просить], он куди тепер воно гне-верне... (Панас Мирний, V, 1955, 113); Що се осінь, що се Рано так прийшла, Коли серце просе [просить] Світу та тепла? (Павло Грабовський, I, 1959, 320); Робочих просять рук зелений простір степу, розмай травневих лук (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 337).
 Поради просити див. порада; Просити пробачення (пробачити, вибачення, вибачити) — пробачатися перед ким-небудь, перепрошувати когось. Нетерпляче здіймав [Богдан] голос і зараз же збентежено усміхався, немов просив пробачення за свою нетерпеливість (Леся Українка, III, 1952, 585); — Прошу пробачити, пане генерале.. Але, якщо дозволено буде мені... Насамперед, відносно міністрів (Андрій Головко, II, 1957, 482); Прошу вибачити, що пишу коротко, бо щось нездужається (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 451); Просити слова — зголошуватися на публічний виступ. «Прошу слова!» Дає Кристальова слово дівчині. Встала вона. Й полилася потоками мова, революції мова ясна (Володимир Сосюра, I, 1957, 488); Просити сльозами (слізно) — благати кого-небудь про що-небудь, плачучи; Просити та перепрошувати див. перепрошувати1; Просити [у бога] смерті див. смерть.
Їсти не просить що — не потребує уваги, турбот, нікому не заважає що-небудь. Нехай лежить: воно їсти не просить (Номис, 1864, № 9930); Їсти просить див. їсти; Каші просить див. каша; Просити руки кого, чиєї — звертатися до дівчини або до її батьків з проханням дати згоду на шлюб. — Саню, моя дитино! Віктор Титович просить твоєї руки. Я кращого зятя для себе не бажаю (Нечуй-Левицький, V, 1966, 252); Нахабний парвеню насмілився просити руки його, губернаторової, дочки! (Юрій Смолич, II, 1958, 116).

2. перех. і без додатка, також з інфін. Запрошувати, кликати куди-небудь. Не ходи, куди не просили; не бери, чого не положив (Номис, 1864, № 9674); — Просимо ж до нас на вечерю. Не погордуй уступити до нашої простацької господи (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 128); З'являється майор Яцуба і.. гукає до Мамайчука: — Тебе просять! — Бач, мене просять, — враз осміхається Гриня до пастви. — Раніше викликали, вимагали з'явитись, а тепер просять (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 174); Зайшла покоївка. — Пані вже в їдальні. Просять пожалувати до столу (Андрій Головко, II, 1957, 483);
//  у сполуч. із сл. староста, боярин, сват, кум і т. ін. Запрошувати взяти участь у якомусь обряді, святі (перев. весіллі). — Хочу оженитись, прошу вас за старосту, коли ваша ласка (Марко Вовчок, I, 1955, 167); — Я тебе до себе в куми прошу... (Панас Мирний, IV, 1955, 225); — Прийдеш на весілля? Боярином прошу (Михайло Стельмах, II, 1962, 263);
//  у формі 1 ос., також у сполуч. із сл. ласкаво, уклінно, милості, покірно. Уживається як ввічлива форма запрошення або дозволу зробити що-небудь. — Прошу, частуйтесь! Сестро, кумо! Семене, Гнате! Сідайте, прошу вас, та пожийте, — припрошувала Мотря (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 44); [Хотина:] Милості просимо у господу! (Марко Кропивницький, II, 1958, 56); Щорс спокійно розірвав конверт [з наказом].. — Дозвольте оголосити. — Прошу (Олександр Довженко, I, 1958, 143); — Здорова була, Варваро Степанівно! Здрастуй, Олю! Пускайте переночувати. — Милості просимо, — сказала Безугла. — Не які горниці, ну, а місце знайдемо (Андрій Головко, II, 1957, 597); — То чого ж ви тілько дивитесь, а не накладаєте. Прошу покірно! — повернувся я до його (Панас Мирний, IV, 1955, 363).

3. неперех., розм. Призначати ціну за що-небудь. — Він просить по тридцять карбованців за шкурку. Чи не взяти нам пару? (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 459); — Завжди на ярмарку знайдеш двох дурнів: один дорого просить, другий дешево дає (Михайло Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 81).

4. неперех., розм. Збирати милостиню; жебракувати. — То десь бог покарав мене: нащо було обдурювати всіх, просячи для слабої неньки? (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 136); Се не жебрак. От він, як бачив, не просить ні у кого (Гнат Хоткевич, II, 1966, 358).
Просити Христа ради; Просити милостині (милостиню) — жебракувати, старцювати. Старці, по десять раз кланяючись прохожим, протягали руку, просили Христа ради (Панас Мирний, IV, 1955, 142); На тім мості стоїть дід старий та сивий та просить милостині (Іван Франко, XIII, 1954, 427); — Чого він тремтить і чого він хоче? — Він жебрак, — каже мама, — він просить милостиню (Юрій Смолич, II, 1958, 12).

5. перех., за кого — що. Клопотатися про кого-, що-небудь, заступатися за когось. Я просив його за твого Каленика, і він мені сказав от що: щоб ти йому не барившися написав, котрий Каленикові год? (Тарас Шевченко, VI, 1957, 228).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 283.

Коментарі (0)