ПРОТО́КА, и, жін.
1. Рукав річки; річка або струмок, що з'єднує дві водойми. Внизу котив Дніпро свої хвилі, розпадаючись на кілька проток (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 122); Всі озерця і ставки сполучалися між собою протоками (Юрій Смолич, I, 1958, 78); * Образно. В протоках вулиць клекіт сурми чути, В протоках вулиць чути дзвін підків (Леонід Первомайський, I, 1958, 75).
2. Вузька смуга води між двома ділянками суходолу, яка сполучає два моря, два океани або море з океаном. Хвилі.. оббризкують камінь, Де у протоці тісній проривається море шалене (Микола Зеров, Вибр., 1966, 145); Ми пустилися з попутним штормом у вузьку протоку, залишаючи за собою оскаженілий океан (Юрій Яновський, II, 1958, 86); Чорне море зв'язане протоками з Середземним морем (Фізична географія., 6, 1957, 10).
3. Вузька порожнина, канал у живому організмі. Хоч печінка та підшлункова залоза мають вивідні протоки, вони є залозами з внутрішньою секрецією (Олександр Богомолець, Вибрані праці, 1969, 248); Жовчні протоки.