ПРОТИСТАВИТИ, влю, виш; мн. протиставлять; і ПРОТИСТАВЛЯТИ, яю, яєш, недок., ПРОТИПОСТАВИТИ, влю, виш; мн. протипоставлять; док., перех.
1. Порівнювати, зіставляти кого-, що-небудь, вказуючи на їх несхожість, різницю, протилежність. Картаючи панів за їх паразитичне життя, Вишенський протиставить їм пригноблених ними людей (Історія української літератури, I, 1954, 73); Як відомо, В. І. Ленін протиставляв інтернаціоналізм і націоналізм не тільки в політичному відношенні, а й як два непримиренних світогляди (Народна творчість та етнографія, 4, 1974, 38).
2. кому, чому. Спрямовувати проти кого-,
чого-небудь, протидіючи йому. — Я шукаю.. любові в вас,..
а ви протиставите мені своє майже божевільне недовір'я
(Ольга Кобилянська, III, 1956, 230); Реакційній буржуазній ідеології
партія протиставить наукову ідеологію комунізму
(Програма КПРС, 1961, 107); Агресивній політиці
імперіалізму Радянський Союз протиставляє політику
активного захисту миру і зміцнення міжнародної
безпеки (Матеріали XXIV з'їзду КПРС, 1971, 32); Лицемірству
і брехні ми можемо протипоставити повну і відкриту
правду (Ленін, 37, 1973, 74); Батькові слова були
несподівані, страшні, вони обурювали до глибини душі,
а як їх заперечити, що протипоставити, Ніна не
знала (Вадим Собко, Стадіон, 1957, 255);
// у сполуч. із сл. себе.
Вважати себе значнішим, розумнішим, ніж хто-,
що-небудь, не погоджуватися з чиїмись думками,
поглядами і т. ін. — Протиставив [Федір] себе партійній
організації... Зверхність і погордливе критиканство...
(Юрій Мушкетик, Серце.., 1962, 152); Наш творець пісні чи
вірша не протиставляє себе громадськості, а живе з цією
громадськістю єдиним повнокровним,
радісно-напруженим життям (Максим Рильський, III, 1956, 157).