ПРОТИТА́НКОВИЙ, а, е. Признач. для боротьби з танками противника, для захисту від них. Варвара перетягла через окоп довгу важку протитанкову рушницю (Леонід Первомайський, Дикий мед, 1963, 245); Виявивши протитанкову батарею, відважний розвідник закидав її гранатами, знищив обслугу і вивів з ладу дві гармати (Історія УРСР, II, 1957, 533); На війні не завжди стріляють.. А що таке лопата, — хто не знав. Копали траншеї й окопи, бліндажі й землянки, ескарпи й протитанкові рови (Вечірній Київ, 21.VII 1974, 3).