ПРОТИ́ВНИК, а, чол.
1. Той, хто вороже, негативно ставиться до кого-, чого-небудь, протидіє комусь, чомусь. Противники моїх думок не вгавають і рвуть їх і мене особисто з усіх боків (Михайло Драгоманов, II, 1970, 315); Філіпчук глянув на Бронка поглядом, сповненим такої ненависті, що Бронкові мимохіть спало на думку: цього противника можна тільки недооцінити, але ніколи не переоцінити (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 493); Байрон і Гюго, Гейне і Петефі — запеклі противники сучасного їм політичного і соціального укладу, антинародного за своєю суттю (Максим Рильський, IX, 1962, 170); Марксистсько-ленінське вчення, яке довело свою правоту і життєву силу, розвивається, мужніє і міцніє в рішучій боротьбі з своїми ідеологічними противниками (Комуніст України, 5, 1968, 26).
2. збірн. Вороже військо, ворожі збройні сили; ворог. Червоноармійська частина в двадцяти верстах з боями тримала місто, а Левченко дістав завдання ліквідувати рештки противника біля села Гілківці (Іван Микитенко, II, 1957, 274); Вся галявина.. прострілювалася противником з кулеметів (Олесь Гончар, III, 1959, 49); Висока активність нашого Військово-Морського флоту постійно тримала противника в напрузі (Комуніст України, 5, 1970, 63).
3. Той, хто виступає проти іншого у бійці, поєдинку
і т. ін. Звиваючися змією, намацав опришок ніж у ремені.
Витяг його тепер і повхнув [штрикнув] ним
противникові у живіт (Гнат Хоткевич, II, 1966, 200);
// Суперник у
спортивному змаганні, грі. — Грав я у футбола.
Голкіпером був. Противник у нас був серйозний — команда
Тимка Квасолі (Олесь Донченко, VI, 1957, 269).