ПРОВІЮВАТИ, юю, юєш і ПРОВІВАТИ, аю, аєш, недок., ПРОВІЯТИ, ію, ієш, док.
1. перех. і
неперех. Рухатися (про повітря); віяти. Воздух весняний
[повітря весняне] провіває, а мене обгортає туга за
людьми, за життям! (Ольга Кобилянська, I, 1956, 140); Як прийде
отара, то й не впізнають вівці свого водопою: де вчора
місили багно, сьогодні стало сухо та чепурно, а
скособочену сталеву їхню ринву хтось підважив, підняв,
аж вітерець тепер попід нею провіває... (Олесь Гончар,
Тронка, 1963, 61); Вітерець ані провіє — повітря гаряче
стоїть на одному місці (Панас Мирний, I, 1954, 306);
//
Обдавати подувом рухомого повітря. Проти вітру пасе
череду пастух. Вітер освіжа тварину, провіва... (Костянтин Гордієнко,
Дівчина.., 1954, 147); Надворі хворому полегшало.
Різкий вітер провівав благенькі ноші (Яків Качура, II, 1958,
326);
// чим і без додатка, безос. Продувати протягом.
В сінях камениці було холодно, провівало (Іван Франко, VI, 1951,
463).
2. перех. і без додатка. Подувом рухомого повітря очищати зерно від полови й сміття. Молотили хліб ціпами, зерно провіювали лопатами (Збірник про Кропивницького, 1955, 12); Зволожене насіння підсушують, перелопачують, провіюють і розстеляють тонким шаром у відповідно обладнаних зерносховищах (Олійні та ефіроолійні культури, 1956, 250); А он господар на тоці Весь день без втоми і без тями Із сином промахав ціпами, Провіяв намолот і власним Очам не вірить (Іван Франко, X, 1954, 185); Наставив [Нагнибіда] руку, полови гребнув і провіяв над долонею (Андрій Головко, I, 1957, 340).