в означеннях
Тлумачення, значення слова «прозивати»:

ПРОЗИВАТИ, аю, аєш, недок., ПРОЗВАТИ, ву, веш, док., перех.

1. Давати кому-небудь прізвисько. Банатом прозивали його, ..бо він служив при війську на Угорщині в Банаті і не раз розповідав про той свій побут у Банаті (Лесь Мартович, Тв., 1954, 58); Ярослава звали Ярик Тато, мати і сестра, А на вулиці Школярик — Прозивала дітвора (Платон Воронько, Коли виростають крила, 1960, 117); — Уже як у кого встряне [Карпо], як уїсться: точить-точить, поки-таки наскрізь не проточить! Так його піщани й прозвали Іржею (Панас Мирний, I, 1949, 205); Проньку Лукашевого ..прозвали Сорокою за ластовиння на обличчі (Олесь Донченко, VI, 1957, 7); Весь час з комсомольцями працюю, вчу їх, отож і мене, старика, прозвали тут комсомольцем (Літературна газета, 14.IX 1950, 2);
//  Давати назву чому-небудь. З гір аж до моря уступи сягають, Люди прозвали їх «Чортові сходи» (Леся Українка, I, 1951, 69);
//  Звати, іменувати когось. — А як твого батька прозивають? — Охрім Балаш (Нечуй-Левицький, II, 1956, 309); «Як зовуть тебе, молодче? Хто ти родом? звідкіля ти?» Відказав на те невольник: «Мохаммедом прозивають..» (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 56); — А як тебе батьки прозвали? — Леся... (Сава Голованівський, Близьке.., 1948, 136).

2. розм. Визначати, характеризувати кого-, що-небудь якимсь словом, означенням і т. ін., виявляючи своє ставлення. І Цайлик і Немет прозивали його [Ласло] на вечері своїм земляком, плескали по плечу... (Семен Скляренко, Карпати, II, 1954, 106); —Хе-хе-хе! І чого жахаються, дурні? — шамкає він беззубим ротом. — Діда Хо, що світ прозвав страхом? А дід цілком і не страшний... Ось погляньте!.. (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 149); Гармата добре частувала снарядами на всі кінці... Недаром лагідно прозвали її мамашею бійці (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 162).
Прозивати останніми (усякими і т. ін.) словами див. слово.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 183.

Коментарі (0)