ПРОЗИВАТИСЯ, аюся, аєшся, недок., рідко ПРОЗВАТИСЯ, вуся, вешся, док.
1. Діставати прізвисько.
В славнім городі Глупо́ві Жив муж грубий і учений,
Звавсь Сидірко Шаранець, Прозивався оглашенний
(Іван Франко, X, 1954, 107);
// Мати, носити якусь назву, ім'я
і т. ін. Вчиття скінчилось, але в голові Семеновій усе
лунали чудні слова, яких він не розумів. Навіть уночі
приснились йому ті карлючки, хрестики, бублики, що
прозиваються літерами (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 100); — Нам
однаково, хто ви та як прозиваєтесь. А коли наймете,
то, звичайно, повинні й годувати, і гроші платити
(Любов Яновська, I, 1959, 43); На мить відірвавшись від
трубки, спитав [Наполеон] ад'ютанта, як прозивається
місцевість (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 280);
Дивляться на неї [кручу] дівчата да й питаються в старого
Гриви, чого вона прозвалась Туровою (Пантелеймон Куліш, Вибр.,
1969, 249).
2. тільки недок., розм., рідко. Називати кого-небудь образливими словами. — Ніхто мене не зачіпає, ніхто.. не прозивається (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 318); — У Пилипа-курогриза голова порожня й лиса! А він.. і не думав сердитись. Ішов собі спокійно, навіть усміхався їй, наче вона й не прозивалась (Євген Гуцало, З горіха.., 1967, 163).
3. тільки недок. Пас. до прозивати.